Маріанна Кіяновська зі Львова — «всеїдна». Мається на увазі, що працює в різних жанрах: поезії, прозі, перекладі й літературознавстві. Тому й новин у неї назбиралося чимало. Не тільки власних творчих, а й, що називається, організаційних. Наприклад, створення премії для дитячих письменників.
— Мабуть, у мене після книги віршів «Дещо щоденне» ще нескоро вийде нова збірка, хоча пишу я постійно, навіть несподівано багато. Але змінилися якісь речі всередині: звук резонансу став тихішим, глибшим, і я тепер вимогливіша не тільки до того, що пишу, а й до того, як живу. Тому десь аж за два роки, до мого сорокаріччя, вийде моє зібрано-вибране, я думаю, книженція десь на триста сторінок — треба нарешті звести докупи розрізнені журнальні публікації, бо я переважно не включала до книжок віршів, друкованих у журналах. Працюю над другою книжкою оповідань, бо великі форми прози наразі мені не підвладні. Усе ще мучить мене відкладений на невизначений час роман про неповносправну дівчинку: дівчинку-дауна, дівчинку-вбивцю, яка всіх любить, але оскільки майже не здатна відчувати біль, обіймаючи, вбиває. Я гостро відчуваю, якою має бути ця книжка, але вона й мене вбиває, коли я намагаюся її писати. Тобто мені все ще бракує зрілості та сили, а також внутрішнього досвіду, щоби творити справді дорослу психологічну прозу. А може, просто — ще не час.
Останнім часом я як ніколи інтенсивно займаюся перекладами. Трохи більше ніж рік тому вийшла книжка дитячих віршів Юліана Тувіма в моїх перекладах, а на цьогорічному Форумі видавців у Львові я заанонсувала переклади «дорослого» Тувіма, які вже повинні побачити світ у видавництві «Дух і Літера». Є багато розрізнених добірок, у тому числі віршів для дітей, і кілька цілком готових до видання книг, зокрема — вірші геніального, на мою думку, польського поета Еугеніуша Ткачишина-Дицького, який за останні роки став лауреатом кількох найважливіших у Польщі та Європі літературних премій.
Віднедавна мені здається, що я, власне, переживаю своєрідне «вікове загострення», приблизно як у юності, і переклади — це відносно безпечна територія, тоді як усе, що пишеться мною як мною — зона ризику. Насправді я не боюся ризику, просто я — ніби в передчутті стрибка, і мені, як доброму каскадерові, хочеться бути внутрішньо до цього готовою.
Хочу сказати про ще одну дуже важливу річ. Група однодумців, до якої належу і я, заснувала незалежну літературну премію для дитячих письменників, які пишуть українською мовою, — «Великий їжак». Це має бути справді особлива премія, премія, задумана не просто як нагорода для лауреата, а як усеукраїнський стратегічний проект, за зразком найуспішніших світових літературних премій. Літературну політику повністю визначатиме Комітет премії, до складу якого ввійшли, зокрема, Григорій Гусейнов, Юрій Макаров, Іван Малкович, Володимир Панченко, Леонід Фінберг. Журі щороку визначатиме сімох фіналістів та одного лауреата. Але головне в цій премії не «приз», а розголос, медійність. Ми прагнемо, щоби про фіналістів цієї премії написали обласні й районні газети по всій Україні, зокрема й на Луганщині, на Одещині, на Донбасі, щоби ці книги дійшли до всіх райцентрів. Ми хочемо зробити обговорення найкращих дитячих книжок по-справжньому масовим і публічним.
