Цього тижня новинка із проекту «Бібліотека газети «День» — «Сила м’якого знака», має всі шанси увійти в ТОР-10 книжок, які найкраще продаються в київській книгарні «Є». Як розповідають тамтешні консультанти, про неї запитували ще до її появи в продажу. Тож не дивно, що в перший же день її розібрали, як справжній бестселер. Сьогодні її завезли туди вже втретє.
Природно, що за такого ажіотажу на адресу редакції продовжують надходити відгуки про «Силу м’якого знака». Ось один із них.
Олена ЧАРКІНА, викладач Сімферопольської української гімназії:
— Прочитавши книжку «Сила м’якого знака», бачиш, з одного боку, ту велику роботу, яку виконали її автори, а з іншого — мудрість її редактора Лариси Івшиної, в якої вистачило громадянської мужності та зрілості кинути виклик старим історичним концепціям, що не відповідають дійсності. У середовищі кримських татар мені довелося чути мудру приказку: горе переможеним, бо їхню історію писатимуть переможці. Упродовж кількох століть нам, українцям, нав’язували сторонній погляд на нашу історію, викреслювали з неї наших героїв, вводили в оману щодо найважливіших історичних подій та головних дійових осіб нашої минувшини. А ця нова книжка, безумовно, допоможе нам боротися проти цього. Всі ми, хто прочитав її, вже цілком патріотично свідомі люди, бо ще раніше перехворіли на комплекс меншовартості й залежності, знаємо правдиву історію та, відклавши вбік каламарчик з бромом, уже можемо тепер читати власну історію без сліз, надмірних емоцій, а з гордістю.
Серед матеріалів книжки варто відзначити розділ «Витоки», в якому вміщено статті Ярослава Дашкевича «Як Московія привласнила історію Київської Русі», Петра Кралюка «Москва сльозам не вірить, або Чи є росіяни слов’янами?». Дуже цікаво було читати нарис Ігоря Сюндюкова «Як історія України-Руси стала частиною історії «загальноруської», в якому описано механізми історичного міфотворення і зусилля чужого народу з нав’язування нам його ролі «старшого брата». Для багатьох українців, які вивчали давню історію і так звану історію Радянського Союзу за іншими джерелами, це буде справжнє відкриття, що здатне перевернути весь їхній світогляд. Особливе значення для відновлення історичної правди стосовно походження української та російської мов також має розвідка про справжню історію хрещення Київської Русі.
«Сила м’якого знака» — це книжка, яка розвінчує міфи. Один з них — це міф про Переяславську Раду. В цьому плані стаття Віктора Горобця «День, якого не було? Переяславська рада 1654 року в міфах та реаліях» допомагає не лише правдиво оцінити цю історичну подію, а й зрозуміти ту неправду, що нею нас обплутували кілька століть. Виявляється, ніхто, а тим більше Богдан Хмельницький, не виголошував: «Навіки з Росією!» — хоч на цьому міфі зростали багато поколінь радянських школярів. І навіть у Сімферополі на пам’ятнику Богданові Хмельницькому було викарбувано ці слова. Тепер зрозуміло, що цей міф служив звеличенню звичайного обману, слугував упокоренню українців, винищенню їхнього генетичного коріння.
Сильне враження на мене справила також стаття про 300-річчя ухвалення Конституції Пилипа Орлика. Виявляється, українці — не відсталий народ, не «окраїна», а нація передової демократичної думки, яка одна з перших у Європі вийшла на цілком прогресивні законоположення. То хіба ж тепер хтось може сумніватися в тому, що Україна вже тисячу років є частина Європи не лише географічно, а й ментально, політично, економічно!
P.S. На прохання наших читачів подаємо адреси книгарень, де можна придбати книжку «Сила м’якого знака»:
Цього тижня новинка із проекту «Бібліотека газети «День» — «Сила м’якого знака», має всі шанси увійти в ТОР-10 книжок, які найкраще продаються в київській книгарні «Є». Як розповідають тамтешні консультанти, про неї запитували ще до її появи в продажу. Тож не дивно, що в перший же день її розібрали, як справжній бестселер. Сьогодні її завезли туди вже втретє.
Природно, що за такого ажіотажу на адресу редакції продовжують надходити відгуки про «Силу м’якого знака». Ось один із них.
Олена ЧАРКІНА, викладач Сімферопольської української гімназії:
— Прочитавши книжку «Сила м’якого знака», бачиш, з одного боку, ту велику роботу, яку виконали її автори, а з іншого — мудрість її редактора Лариси Івшиної, в якої вистачило громадянської мужності та зрілості кинути виклик старим історичним концепціям, що не відповідають дійсності. У середовищі кримських татар мені довелося чути мудру приказку: горе переможеним, бо їхню історію писатимуть переможці. Упродовж кількох століть нам, українцям, нав’язували сторонній погляд на нашу історію, викреслювали з неї наших героїв, вводили в оману щодо найважливіших історичних подій та головних дійових осіб нашої минувшини. А ця нова книжка, безумовно, допоможе нам боротися проти цього. Всі ми, хто прочитав її, вже цілком патріотично свідомі люди, бо ще раніше перехворіли на комплекс меншовартості й залежності, знаємо правдиву історію та, відклавши вбік каламарчик з бромом, уже можемо тепер читати власну історію без сліз, надмірних емоцій, а з гордістю.
Серед матеріалів книжки варто відзначити розділ «Витоки», в якому вміщено статті Ярослава Дашкевича «Як Московія привласнила історію Київської Русі», Петра Кралюка «Москва сльозам не вірить, або Чи є росіяни слов’янами?». Дуже цікаво було читати нарис Ігоря Сюндюкова «Як історія України-Руси стала частиною історії «загальноруської», в якому описано механізми історичного міфотворення і зусилля чужого народу з нав’язування нам його ролі «старшого брата». Для багатьох українців, які вивчали давню історію і так звану історію Радянського Союзу за іншими джерелами, це буде справжнє відкриття, що здатне перевернути весь їхній світогляд. Особливе значення для відновлення історичної правди стосовно походження української та російської мов також має розвідка про справжню історію хрещення Київської Русі.
«Сила м’якого знака» — це книжка, яка розвінчує міфи. Один з них — це міф про Переяславську Раду. В цьому плані стаття Віктора Горобця «День, якого не було? Переяславська рада 1654 року в міфах та реаліях» допомагає не лише правдиво оцінити цю історичну подію, а й зрозуміти ту неправду, що нею нас обплутували кілька століть. Виявляється, ніхто, а тим більше Богдан Хмельницький, не виголошував: «Навіки з Росією!» — хоч на цьому міфі зростали багато поколінь радянських школярів. І навіть у Сімферополі на пам’ятнику Богданові Хмельницькому було викарбувано ці слова. Тепер зрозуміло, що цей міф служив звеличенню звичайного обману, слугував упокоренню українців, винищенню їхнього генетичного коріння.
Сильне враження на мене справила також стаття про 300-річчя ухвалення Конституції Пилипа Орлика. Виявляється, українці — не відсталий народ, не «окраїна», а нація передової демократичної думки, яка одна з перших у Європі вийшла на цілком прогресивні законоположення. То хіба ж тепер хтось може сумніватися в тому, що Україна вже тисячу років є частина Європи не лише географічно, а й ментально, політично, економічно!
P.S. На прохання наших читачів подаємо адреси книгарень, де можна придбати книжку «Сила м’якого знака»:
