У часи, коли Україна повертає свою історію, дуже важливим є висвітлення засадничих етапів нашої минувшини. Утім, не менш важливим видається розвиток і підтримка іншого напряму — історії інституцій. Можна стверджувати, що, як і багато чого іншого, чимало з них потребують реформування. Але не варто забувати, що саме інституції потенційно можуть стати центрами, навколо яких буде розбудовуватися певний аспект суспільного життя. Як це і сталося з Дніпропетровською академією музики ім. М. Глінки. Нещодавно було опубліковано однойменну книжку, присвячену історії закладу, що триває уже 120 років.
Книжка складається з кількох розділів, що розкривають важливі етапи в історії музичного закладу. Однак перший розділ присвячений не власне Дніпропетровській академії музики ім. М. Глінки, а тому контексту, в якому вона виникла. Ця частина має назву «Музична культура Катеринославщини: остання третина XVIII — кінець ХІХ ст.» (її автором є професор А. Тулянцев). Відомим є той факт, що Катерина ІІ хотіла перетворити місто на «Південну Пальміру» («Північною Пальмірою» вважався Санкт-Петербург). Були грандіозні плани щодо відкриття університету з Академією художеств та музики при ньому, очолити який мав відомий композитор Максим Березовський. Але ця ідея так і не була реалізована.
Тому все почалося з мінімального — було знято приватну квартиру, запрошено викладачів (директором навчального закладу став Д. Губарев). І в такий спосіб хоч 62 учнів (по класу фортепіано — 34, скрипки — 22, співу — 5, віолончелі — 1) отримали змогу навчатися музики. Це стало першим етапом існування закладу. Детальніше про це можна прочитати в другому розділі, що написаний кандидатом мистецтвознавства І. Рябцевою, і має промовисту назву: «Від музичних класів Катеринославського відділення імператорського російського музичного товариства — до української державної Катеринославської консерваторії (1898—1923)». Цікавим у цьому аспекті є також те, як глобальний наратив української історії відображено крізь призму-історію цього закладу.
Потрібно уточнити, що між музичними класами і консерваторією тривалий час (протягом 1901—1919 рр.) у закладу був ще статус музичного училища. Рівень тогочасного навчання характеризує той факт, що музичні предмети викладалися за програмами Петербурзької консерваторії, а працювали в ній музиканти не тільки з України, а й Європи (випускники Празької, Пармської, Лейпцизької, Віденської консерваторій та ін.). Існує статистика, що на 1917 рік кількість учнів досягла майже 1000 осіб.
ТРАНСФОРМАЦІЇ ЦЕНТРУ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ
Подальшу долю закладу описано в розділі професора Т. Медведнікової «Від музичного технікуму до провідного училища України (1923—1970)». У ці часи відбулося чимало трансформацій. 1923 року почалася реорганізація, внаслідок якої Катеринославська консерваторія стала музично-театральним технікумом, причому його статус теж змінювався: спершу це був вищий навчальний заклад, потім середній навчальний заклад, а вже згодом музичне училище з правами середнього спеціального навчального закладу. Чимало змін принесла ІІ Світова війна, коли училище було евакуйоване в місто Тобольськ Омської області, але й там продовжувало свою діяльність. А вже після війни повернулося в Дніпропетровськ, і незабаром, 1948 року (на п’ятдесятиріччя закладу), йому було присвоєне ім’я М. І. Глінки. Та особливо важливим було не тільки відновлення діяльності закладу (в якому після війни були відкриті й нові відділи), а й те, що він став, так би мовити, платформою для музичної освіти області (на початку 70-х з’явилося 80 дитячих музичних шкіл та шкіл естетичного виховання, музичні училища у Кривому Розі та Дніпродзержинську).
«МУЗИКА БЕЗ МЕЖ»
У наступних двох розділах («Дніпропетровське музичне училище ім. М. Глінки (1973—2003)» доцента кафедри «Народних інструментів» М. Березуцької, «Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки» проректора з наукової роботи академії В. Громченка) йдеться вже про нинішній етап розвитку закладу. За цей час було побудовано нову будівлю, а 2006 року Дніпропетровське обласне музичне училище ім. М. І. Глінки перейменовано в Дніпропетровську консерваторію ім. М. Глінки (згодом — академію).
Крім освітньої діяльності, цей навчальний заклад продовжує бути магнітом для ініціатив із розвитку музичного мистецтва. І серед них візитівкою став міжнародний фестиваль музичного мистецтва «Музика без меж» (започаткований у 2009 році заслуженим діячем мистецтв України, ректором навчального закладу Ю. Новіковим).
Фестиваль динамічно розвивається. 2014 року було змінено формат, й акцент здійснювався на індивідуалізованому підході до музичних культур різних країн (тож були «Дні Німеччини», а також Франції, Швейцарії). Після здобуття статусу академії, фестиваль сфокусувався на індивідуалізації інструментального пріоритету. Зокрема, в жовтні минулого року відбувся «Віолончельний вернісаж» (у якому взяли участь музиканти з України, Швейцарії, Німеччини, Румунії та Болгарії).
ВІД DNEPR BRASS FEST ДО МІЖНАРОДНИХ СИМПОЗІУМІВ
І це тільки один із заходів. У 2016 році був проведений DNEPR BRASS FEST (академічна інструментальна музика в представленні лише мідних духових — труба, валторна, тромбон). Учасниками стали музиканти з України, Італії, Німеччини, Канади, а програма охоплювала не тільки виступи, а й майстер-класи.
Міжвузівські студентські конференції, Всеукраїнський фестиваль-конкурс вокалістів імені Б. Р. Гмирі, Всеукраїнський фестиваль-конкурс юних баяністів та акордеоністів ім. М. Різоля, Міжнародний етномузикознавчий симпозіум — це далеко не всі події, що відбуваються у Дніпропетровській академії музики.
До речі, результат її роботи відображено ще в одній книзі — «Шлях у 120 років. Піаністи» Т. Медведнікової. Це історико-біографічний довідник (обсягом близько 400 сторінок) про випускників і викладачів, науковців — відомих музикантів, пов’язаних з академією і тих, хто родом з Катеринославської губернії чи Дніпропетровська. Згадано й митців, які реалізували здобуті знання поза межами України: можна прочитати історії не тільки з європейських країн, а з Еквадору чи Канади, Об’єднаних Арабських Еміратів чи Китаю. Тож 120-річна традиція підтримки музичної освіти краю триває і надалі.
