Чи знайомі українці з архітектурною спадщиною Батьківщини? Чи бували колись у замках та фортецях, які занесені до історичних пам’яток? Певно, що більшість людей і не підозрює про ці будівлі, які залишилися з минулих століть та які зараз, на жаль, поступово руйнуються. У харківському видавництві «АССА» вийшов сигнальний екземпляр незвичної книжки «Палаци та фортеці України». Це книга ручної роботи, яка трансформується у велику 3D-мапу. Про саме видання, його унікальність для українського ринку та особливості створення поговоримо з авторкою проєкту Надією Величко.
«ХОЧЕТЬСЯ ЗБЕРЕГТИ УНІКАЛЬНІ БУДІВЛІ»
— Як виникла ідея такої незвичної книги? Чому ти взагалі зацікавилася архітектурною спадщиною?
— Я дуже давно хотіла зробити книжку з об’ємними конструкціями, тож коли директорка видавництва «АССА» Світлана Фельдман запропонувала зробити якесь цікаве видання до 30-ї річниці Незалежності України, у голові одразу щось таке увімкнулося. Саме замками я захопилася відтоді, коли працювала в рамках благодійного проєкту «12 вартових» із Лалою Тарапакіною, яка займається темою відновлення культурної спадщини України, створенням та розвитком туристичної привабливості нашої країни. Я тоді передивилася сотні фото, перечитала десятки історій про замки та людей. Неможливо було не закохатися в усі ці величні будівлі, як неможливо було не засмучуватися з того, в якому вони наразі перебувають стані. Відтоді ці замки у моєму серці, весь час десь поруч, тому одразу згадалися при нагоді.
— З книжки в розгорнутому вигляді «виростають» шість споруд: палац Терещенків, Шарівський та Коропецький палаци, садиба Попова, Аккерманська фортеця та Генуезька фортеця. Чи бувала ти в будівлях, про які йдеться в книжці? Які твої враження?
— Я була тільки у Шарівському палаці, що на Харківщині. Але в ньому вже була довго та зі смаком, бо мешкала там тиждень у рамках проєкту «Культурний хакатон», спрямованого на ревіталізацію цієї архітектурної пам’ятки. Півтора десятка культурних активістів із різних сфер тиждень мешкали на території комплексу, зустрічалися з експертами, щоб зрештою запропонувати свої варіанти відновлення палацу. Це був просто дивовижний досвід, тиждень у відриві від міста та техніки, навіть мобільний зв’язок там був дуже обмежений.
Натомість були чудові хащі та багато цікавезних історій: не легенд про «цукрову гору», а справжніх — про те, що у маєтку Кьонінга було електричне освітлення, плафони у головному залі оригінальні, був телефон — перший у Харківській губернії, колекція автомобілів, унікальна система поливу паркового комплексу та багато іншого. За оцінками експертів, через 15 — 20 років цю пам’ятку буде безповоротно втрачено, бо наразі стеля знаходиться у аварійному стані, а до реставрації не виходить підступитися через бюрократичні перепони. Дуже хочеться хоч щось зробити, щоб перешкодити руйнації і зберегти унікальну будівлю. Можливо, книжка — не найбільший внесок у долю цього замку, але робимо, що можемо.
КНИГИ РУЧНОЇ РОБОТИ
— Як створювались ілюстрації до книжки?
— Над ілюстраціями працювала студентка Харківської державної академії дизайну і мистецтв Олександра Літвінова. Ми разом із нею вивчали реальні фото споруд, шукали архівні фото, дивилися відео, розбиралися, що де і яким чином влаштовано. Тобто всі зображення в книжці не «з голови», а базуються на реальному вигляді цих замків. Я розробляла схеми, збирала їх, щоб перевірити механіку роботи, виправляла, якщо щось не працювало, потім відсилала ці розгортки Олександрі для малювання. Кожен замок складається з кількох деталей, які з’єднані по-різному, тому важливо було розібратися, що де знаходиться на розгортці й як відповідає реальності.
— Навіть на вигляд ця книжка дуже трудомістка. Як її виготовляють? Яка частка ручної роботи? Що найскладніше?
— Спочатку ми розглядали для книжки доволі прості варіанти паперових конструкцій, відносно нескладні у виготовленні. Багато хто пам’ятає такі книжки з дитинства, так звані панорамки. Але, незважаючи на деяку схожість, панорамки набагато простіші, бо там об’єм формується зазвичай з аркушу самої сторінки. У процесі моделі замків ставали все цікавішими та складнішими. Змінився навіть розмір книжки, об’єкти виросли майже вдвічі, бо хотілося показати палаци у всій красі.
У результаті ми зупинилися на складних моделях архітектурних пам’яток, із багатьма згинаннями та склеюваннями. Усі ці склеювання робляться вручну. Це особливість цієї технології. Так само робиться в усьому світі — спеціально навчені люди поступово склеюють елементи, а потім всю конструкцію вклеюють у книжковий розворот. За кордоном такі книжки зазвичай виготовляють у Китаї, але ми вирішили зробити весь цикл виробництва в Україні — від розробки макету до виготовлення.
ІНТЕРАКТИВНА ПОДОРОЖ УКРАЇНОЮ
— Ти досліджувала ринок, коли почала працювати над книжкою — чи є в Україні подібні проєкти? А за кордоном?
— Так, я вивчаю цей ринок вже доволі давно, не тільки в Україні, а й у всьому світі, наразі навіть готуюся до захисту дисертаційної роботи з цієї теми. За кордоном такі книжки називаються поп-ап (pop-up), дослівно «з елементами, що вистрибують», та переживають наразі «друге відродження» через активне впровадження різноманітних гаджетів. Інформаційна, текстова складова книжки йде у «цифру». Багатьох це засмучує, але ж є й унікальні властивості книжки, які не можуть бути відтворені в електронному вигляді.
Це передусім її розміри, тактильні відчуття, сама можливість гортати сторінки. І саме загострення цих унікальних фізичних властивостей становить один із найактивніших напрямів розвитку друкованої книжки. Великі об’ємні ілюстрації привертають увагу, з ними хочеться взаємодіяти. До нас навіть підходили люди просто у кафе, де ми збиралися на робочі зустрічі з обговорення проєкту, та питали, де купити таку книжку.
На жаль, в Україні цей напрям розвивається дуже повільно, насамперед тому, що такі книжки дорогі. За рахунок великого обсягу ручної роботи їхня собівартість дуже висока, видавці бояться зв’язуватися з такими складними проєктами без впевненості, що книжка буде розпродана. Наразі я знаю одну українську поп-ап книжку, але конструкції у ній набагато простіші.
— На твою думку, хто є аудиторією книжки?
— Передусім видання позиціонується як подарункове, бо, як я говорила, собівартість книжки висока, тож і в продажу вона буде недешевою. Це гарний подарунок для закордонних гостей, але ми б хотіли, щоб вона знайшла свого читача і в Україні, щоб ця книжка змогла привернути увагу молоді до нашої — їхньої! — архітектурної спадщини. До книги увійшли не найвідоміші палаци, це було зроблено цілеспрямовано, щоб люди побачили їх, може, уперше та захотіли відвідати.
— Чи буде продовження проєкту?
— Дуже хотілося б. Книжка «Палаци та фортеці України» виходить як перша в серії «Ожила спадщина». Планується, що будуть інші видання, в яких йтиметься про нематеріальну спадщину — вишивку, гончарство; про сучасну архітектуру; про видатних особистостей; про природні пам’ятки. Планів багато, але все буде залежати від успішності першого видання.
— Половина прибутку від продажу накладу буде спрямована на відновлення занедбаних історичних пам’яток. На твою думку, чи готові українці вкладати гроші у збереження власної історії?
— Ми віримо в це. Насправді в Україні багато людей, які готові вкладатися в свої країну. Але багато з них просто не знають, що є такі замки, які вони, у якому стані. До багатьох із цих будівель складно дістатися навіть на авто. Тому хотілося б, щоб ця книжка стала своєрідною подорожжю Україною та познайомила самих українців із власною державою.
