Степан Процюк, відомий своїми психологічними повістями, препаруванням людської свідомості та зображенням межових станів, дебютував із підлітковою повістю «Вітроломи», що побачила світ цього року у видавництві «Грані-Т». Уже навіть строге концептуальне оформлення вказує на те, що книжка ця буде особливою. Шкода, що автора ідеї та художника видавці забули вказати.
Головним об’єктом «препарування» для Степана Процюка цього разу стала криза підліткового віку, конфлікти з батьками, соціальні проблеми та перше кохання. Сергій зависає у соцмережах, Максим змагається за свою національну ідентичність, переходячи на українську мову в російськомовному місті, а Катя потрапляє у лабети справжньої секти та потерпає від недвозначних пропозицій її очільника. Можна закинути, що мовно-історичні пасажі у вустах підлітка звучать надто пафосно, та й взагалі поведінка і слова героїв часто надміру драматичні. Річ у тім, що автор, описуючи підлітковий вік, зображує героїв, просякнутих юнацьким максималізмом.
Удруге в дитячій літературі — після Олеся Ільченка з його «Пасткою на геймера» — описується тоталітарна секта. Треба віддати авторові належне — спілка молочарів, яку він вигадав, виглядає такою ідіотською, що може стати надійним щепленням від сект усіх мастей для юних читачів. Серед цікавинок книжки — опис першого сексу. Тонкий і промовистий, але не обтяжений згадкою про контрацептиви, що для підліткової повісті може і не дуже добре.
А ось що одразу кидається у вічі — це фірмовий стиль Степана Процюка. Саме завдяки йому — цьому стилю — читач розуміє, що автором і оповідачем історії є доросла людина. І хто ще, окрім Степана Процюка, міг би написати у підлітковій книжці лагідно і поблажливо, з позиції доброго бога: «Не журися, хлопче, бо у шістнадцять ти ще не можеш розуміти таких суперечностей»...
Книжка сподобається прихильникам «дорослої» творчості Степана Процюка, а також підліткам, які шукають себе.
