Коли стверджують, що в нашій національній історії більше ніж достатньо трагічних, жорстоких, тяжких навіть сьогодні для сприйняття сторінок — то це, поза сумнівом, слушна, проте все ж таки доволі абстрактна думка. Потрібні живі, переконливі, реальні приклади на підтвердження такої тези. І потужне козацько-селянське повстання 1768 року під проводом Максима Залізняка, Івана Гонти, Семена Неживого та інших ватажків, здавна прозване в народі «Коліївщиною», усі криваві, страшні події, з ним пов`язані — мабуть, в першу чергу спливає тут у свідомості.
Писати про Коліївщину, безумовно, справді непросто. Багато міфів, навмисних, підступних перекручень, підтасувань (часто прихованих, неявних) польської, російської імперської, радянської історіографії чекають тут на дослідника. Джерел достатньо, але занадто часто вони є тенденційними. Та й вітчизняна історіографія, відверто кажучи, на сьогодні є далекою від досконалості. Тому кожна нова монографія, присвячена цій темі, обов`язково викликає підвищену увагу.
Такою, можна сміливо стверджувати, є і нова книга знаного російського історика Тетяни Таїрової-Яковлевої, професора, директора Центру з вивчення історії України Інституту історії Санкт-Петербурзького університету, автора багатьох чесних і глибоких, об’єктивних праць з історії українського козацтва, Гетьманської держави, біографій Івана Мазепи та інших наших уславлених гетьманів. Тетяна Таїрова-Яковлева назвала своє нове дослідження, котре щойно побачило світ в українському перекладі (видавництво «Кліо», директор — Віра Соловйова, переклад Тетяни Кришталовської), містко і влучно: «Коліївщина: великі ілюзії». Уже цей заголовок книги пані Тетяни дає зрозуміти концептуальний підхід автора до здійсненого нею дослідження... Назрілий гнів народу проти чужоземних (польських) визискувачів, мужність повсталих, кров, лють, жорстокість польської шляхти, підступність російського імперського уряду... І — великі ілюзії, крізь призму яких розглядається ця трагедія...
Випереджаючи певною мірою «регламентний» порядок розмови, можна сказати, що отих великих ілюзій, про які веде мову історик з Санкт-Петербурга, щонайменше три. Це: 1) козацький міф (або ж козацька ілюзія) — надзвичайно потужний у свідомості правобережного українського селянства й козацтва ще й в середині ХVІІІ століття. Люди вірили у реальність та необхідність відновлення законів, звичаїв та традицій «класичного», переможного козацтва доби Богдана Хмельницького. Хай навіть і через 100 років. Але ж часи були вже геть інші; 2) міф про «єдинокровну», «православну» й «братньо» добру Російську імперію на чолі з «царицею-матінкою» Катериною ІІ, яка не залишить братів-козаків і селян напризволяще перед лицем польських репресій. Поширення набули масові чутки про «Золоту грамоту» цариці, яка провіщала «волю» пригнобленим. Насправді, як показує автор, імператриця була правителькою дуже владолюбною, прагматичною, жорстокою, абсолютно позбавленою будь-яких емоцій у політиці, і нічого подібного робити не збиралася; 3) міф (ілюзія) про мало не рятівну роль класової помсти, спрямованої проти польської шляхти, єврейських орендарів, тісно пов’язаних з нею, та інших ворогів.
Наслідки цієї помсти доволі переконливо і яскраво викладені у книзі (так само, як і дії катів Коліївщини — Юзефа Стемпковського, Франца Ксавера Браницького, котрі масово піддавали людей вкрай жорстоким тортурам). Не оминула пані Тетяна і роль фанатично налаштованого православного духовенства Правобережної України (Мельхіседек, Гервасій, певною мірою Георгій Кониський). Цікаво, що пані Тетяна включила до книги докладний нарис про історію українського Правобережжя доби Руїни, Мазепи, Полтави — і довела цей нарис до часів Коліївщини.
Автор пише: «Великі ілюзії в моїй книзі — це свобода, незалежність, релігія предків, Батьківщина, процвітання своєї країни, сильна держава. Високі поняття, спрямовані одне проти одного протиборчими сторонами, які призвели до кривавих і неоднозначних подій... Коліївщина — це не просто одне з гайдамацьких повстань і навіть не їхній апогей. Це грандіозна за масштабом подія, яка тісно пов’язана з геополітичними процесами і спричинила докорінні зміни в усій Центрально-Східній Європі». Пані Тетяна вважає, що Коліївщина стала вододілом між традиційними ідеалами, які відходили в минуле, і новою реальністю геополітики кінця ХVІІІ століття. Річ Посполита, Українське гетьманство й Османська імперія були вже лише тінню колишньої могутності, на думку автора. А трагедія полягає в тому, що світ змінився, а гайдамаки жили ще давніми великими ілюзіями.
Тут, заради справедливості, варто додати, що українські вчені й митці (Шевченко, Куліш, Старицький, Грушевський) ставились до Коліївщини, сказати б, не так безсторонньо, абстрактно-узагальнено, а з гарячим почуттям — почуттям страшної ціни пролитої людської крові. І зі співчутливим болем — згадаймо лишень назву блискучого історичного роману Михайла Старицького «Останні орли». Утім, Тетяна Таїрова-Яковлева, яка, до речі, залучила до своєї праці багато не дуже відомих в Україні джерел з петербурзьких та московських архівів, зрештою, має право на свій погляд.
«Рушійною силою Коліївщини була козацька ідея взагалі і запорожці зокрема. Саме в поверненні до козацького минулого православне населення Правобережжя вбачало своє майбутнє. Воно боролося за це понад два століття — наполегливо і часом успішно. Існування Гетьманщини на лівому березі й відновлення Запорожжя створювали ілюзію можливості повернутися до минулого. Активна пропаганда українського православного духовенства надавала козацькій мрії релігійного ореолу й особливого завзяття. Насправді ж козацька ідея перетворювалася в Україні на козацький міф. Гетьманщина середини ХVІІІ століття потребувала докорінних реформ. Однак ні у Розумовського, ні у старшини не вистачило політичної волі та бажання добитися їх проведення... А рядові козаки далі жили ілюзіями, апелюючи до «Статей Богдана Хмельницького», що вже давно стали примарними» -резюмує автор.
Тут необхідна певна корекція. Співвідношення історичних ілюзій, ілюзорної свідомості взагалі та жорстких історичних реалій (як, втім, і наслідки тих чи інших вагомих історичних подій, які — наслідки — в першу чергу бувають такими, як ми очікуємо, а ось у другу і третю чергу — геть іншими) — то невичерпна тема для роздумів та історіософських глибоких дискусій. Зауважимо лише, що «Козацький міф», зокрема, породив Шевченка (який потім одночасно і долав його, і ним живився) і незалежницький рух ХХ століття. Але ж — читайте цю цікаву і спірну книгу Тетяни Таїрової-Яковлевої.
