Письменник Олесь Ульяненко (1962—2010) цього року, схоже, є одним із центральних культурних героїв. Окрім виходу книжки, у понеділок стало відомо про старт зйомок трьох повнометражних фільмів, пов’язаних з ним: «Дикі коні» (режисер — Володимир Тихий; «Серафима» — екранізація однойменного роману (Марися Нікітюк); документальний біографічний «Олесь Ульяненко: без цензури» (Юлія Шашкова).
«Там, де Південь» — збірка повістей, написаних у різні роки: «Там, де Південь», «Зимова повість», «Сєдой», «Богемна рапсодія». Вчасне видання. Як і все, що пов’язано з цим, усе ще недооціненим, прозаїком.
Ульяненко-автор складається з суперечностей. Мізогін і сексист у пошуку ідеальної коханої. Гомофоб, що регулярно вставляє в сюжети гомоеротичні сцени. Дикий неприборканий цинізм — і висока печаль. Гній, кал, кров, сморід — і заворожливі описи краєвидів.
«Сосна зачіпала покрученим гіллям небо, що просто падало, а при кінці хилилося, і сніг та небо розмежовувалося тонкою смужкою очерету» («Зимова повість»).
«Я подивився на кривий апендикс затоки, що розтопленим оловом починалася між червоних окарин круч, тягнулася до недалекого темного моря, ведучи шкаралупки білих парусників, білих чайок, і лише аметистове небо нерухомо лежало, вічність лежало, а під ним усе змінювалося» («Там, де Південь»).
«Рожевим туманом крилися береги, відсвічувало порцеляною, від того пробивало захопленням і здивуванням, начебто хтось дозволив глянути на дитячі давно чомусь забуті лубочні малюнки, що дарують до Нового року». («Богемна рапсодія»).
«Вікна стали зрячі, і він побачив велетенський простір, тонко вистелений снігом, і там гуляла осінь, повії, поети і вигнані королі» («Богемна рапсодія»).
Його краєвиди красномовніші за героїв, що в них діють. Ба більше, він настільки захоплено і самозабутньо працює з мовою, що інколи втрачає сюжет; можна сказати, що в Ульяненка роман з українською — настільки інтимний, що історія в ньому є третьою зайвою. Його передбачення дивовижно точні: зимове місто, перерізане барикадами, броньовики міліції, побиті студенти — це в «Зимовій повісті», опублікованій в 1994-му. Але від ролі поета-пророка, що занадто довго тяжіла над нашою літературою, він відмовляється. Скоріше, він, цілком по-європейськи, поет проклятий.
І він не ненавидить жінок — бо «скільки разів треба цілувати жінку, щоб зрозуміти, що вона тобі не належатиме ніколи, як і ти їй: у цьому є найкраща отрута життя», бо «банальність — це завчена напам’ять кожноденна трагедія» («Там, де Південь»). Адже його кохання обіймається зі смертю, його герої завжди самотні, і для них залишається два виходи — втеча або загибель. Протагоністи Ульяненка — постійно рефлексуючі, розпачливо безстрашні, ніким не поняті бунтівники — тобто питомо українські романтичні персонажі, саме таких наша література породжує ще з часів Шевченка. І головна навіть не цінність, а пристрасть у них завжди одна — свобода. Як у молодого бандитського «капітана» в «Там, де Південь», як у вбивці тиранів у «Зимовій повісті», як у поета Кості в «Богемній рапсодії». Вічне й невтамоване прагнення, серед усього бруду, крові й здорового глузду зробити так, аби «світ став вільним» («Зимова повість»).
Ні, Ульяненко — не пророк. Він просто схожий на Україну. Інколи навіть лякаюче схожий.
ДОВІДКА «Дня»
Олесь Ульяненко (справжнє ім’я — Олександр Станіславович Ульянов; 14 серпня 1962, Хорол — 17 серпня 2010, Київ) — український прозаїк. Навчався в Любенському медичному училищі, у 1980 закінчив Миколаївське медичне училище. Працював у Якутії, служив десантником у Радянській армії в Східній Німеччині та Афганістані. Вів маргінальний спосіб життя у Центральній Росії та Петербурзі. Серед відомих творів: «Сталінка» (1997), «Син тіні» (2001), «Дофін сатани» (2003), «Квіти Содому» (2005), «Жінка його мрії» (2006), «Знак Саваофа» (2006), «Серафима» (2007), «Софія» (2008), «Перли і свині» (2009), «Ангели помсти: трилогія» (2012). За «Знак Саваофа» підданий анафемі УПЦ Московського патріархату. «Жінку його мрії» вилучали з продажу за «порнографію». Був нагороджений преміями журналів «Сучасність», «Благовіст», «Кур’єр Кривбасу» та малою Шевченківською.
