Одразу згадується праця Володимира Даля «Пословицы и поговорки русского народа». Але від книжки Даля книжка Сорокіна відрізняється досить суттєво. Як сказано в анотації, «Володимир Сорокін почав записувати російські прислів’я та приказки ще в середині вісімдесятих, наслідуючи приклад великих попередників. Але письменник черпав їх не з фольклорних експедицій, а з глибини створеного ним самим «русского мира». Того «мира», всередині якого можлива фантастична і водночас така впізнавана реальність «Заметілі» і «Телурії». Зберігаючи інтонацію і лад народної мови, автор населяє її казковими персонажами, наповнює новими поняттями і словами. Це російське задзеркалля живе за своїми законами і правилами, сама абсурдність яких підпорядкована суворої логіці».
Перед нами — ті прислів’я та приказки, які могли б вигадати персонажі сорокінських творів, використовуючи цілком народну мову. Ось, наприклад, що каже давня народна мудрість, яка ввібрала багатовіковий досвід, про велике й могутне російське «авось»: «На авось надейся, а жопу береги». А про тещу, як же без неї, вийшло дуже навіть поетично: «Золотая теща — что по осени роща: не шумит, а шелестит».
Мене зацікавили кілька прислів’їв про верховного правителя — царя, дуже актуальні для сьогоднішньої Росії. «Не брани царя, не буди зверя». Після прийняття поправок до російської конституції це заняття легко може стати кримінально караним. Тут-таки й приказка-загадка про бунтівника: «На царя плевал, да на колу запевал». Сьогодні цивілізація зробила крок далеко вперед, і замість кола використовується «Новачок». «На царя управи нет». Про це, здавалося б, свідчить вся російська історія. Утім, за уважнішого її вивчення з’ясовується, що за доби палацових переворотів на поганого царя знаходився зашморг у руках його наближених. Письменник нагадує і про це: «Царская шапка с головой слетает». Ну, а давня російська традиція лизати начальницьку гузку відображена в прислів’ї: «Барину в ус дуют, а царю — в хлупь».
А ось думка про те, що «добрый царь — не государь» відображає переконання, яке століттями складалося на Русі, що добрий цар погано справлятиметься з державними справами. Яскравий приклад тут — цар Федір Іоанович, герой однойменної трагедії графа Олексія Костянтиновича Толстого. Ні, народ вірив і продовжує вірити в доброго царя і лихих бояр. А ось самі ці бояри самей прагнуть переконати людей, що на чолі Росії має бути не добрий тюхтій-цар (тому не в пошані у російської еліти Микита Хрущов і Михайло Горбачов), а жорстокий державник на кшталт Івана Грозного, Петра Великого чи Йосифа Сталіна. У всякому разі, російська історична пропаганда прагне переконати обивателя в неперевершених чеснотах цих правителів, за яких росла імперія.
У Сорокіна все це блискуче спародійовано у «Дне опричника» і в «Сахарном Кремле». І ще одне прислів’я, яке могло б стати гаслом чиновників і в Росії, і в Україні: «У клопов да чинуш закон таков: соси, пока не прихлопнут!». Хто ж у цьому сумнівається!
