Позаминулого року молода письменниця з Рівненської області Ірина Баковецька-Рачковська опублікувала роман «Пластилін». Це був перший художній твір в Україні про інтерсексуала. Звісно, інтерсексуали більш виняток, аніж правило. Хоча роман не лише про таку незвичну людину. Цей твір давав широку панораму соціального життя, намагався дати зрозуміти, хто ми є і що з нами не так.
Цьогоріч маємо ще одну книжку письменниці — «Торчки, або Ґрант на контрабанду», що побачила світ у видавництві «Саміт-книги». Щоправда, це не роман, радше, повість. Але ця повість, як на мене, перевершує попередній роман авторки. «Торчки...», як і «Пластилін», належить до творів соціального характеру, де багато психологізму й філософії. Однак хай не лякає читача слово «філософія». Ірина Баковецька-Рачковська подає філософію легко, органічно й цікаво. То вам не занудний підручник. Ось, наприклад, один із зразків такої соціальної філософії:
«Яке ж наше суспільство — маніакальне! Суспільство маніяків! Цинічних маніяків, збоченців, божевільних психів, які можуть спокійно вечеряти під фільм, де вбивця розчленовує свою жертву, закопує в сніг чи протягом місяця перевозить підгнилуватий труп, в якому завелися черви, в багажнику викраденого автомобіля. Або ще — документальну хроніку про масові розстріли, геноциди, голодомор, захоплюючись фактами і пишаючись своєю майбутньою всеобізнаністю в нюансах історії людства під власне цмокання».
Події твору розгортаються в невеликому райцентрі на Волинському Поліссі — десь недалеко на кордоні з Білоруссю, про яку зараз у нас так багато говорять. Авторка дає просто блискучі замальовки райцентрівського житія. Чого, наприклад, вартує замальовка магазину, біля якого кучкуються різні люди різного віку зі своїми проблемами й своїм баченням життя і, відповідно, своєю поведінкою. Є, звісно, в райцентрі порядні люди, які живуть нормально. Хоча що таке нормальність? І порядність? Бо ж іноді за личиною нормальності ховається ненормальність. Є там і молоді люди, які тікають від райцентрівської нудоти. Хочеться їм драйву, сексу... Хоча цей драйв, як і секс, теж можуть стати нудними, одноманітними. Десь там біля райцентру копають бурштин. У нас взагалі слово «Полісся» викликає «бурштинові асоціації». Але копання бурштину — це таке. Нема тут кайфу, а заробляння «грубих» грошей, які можуть прикрасити провінційну нудоту. А можуть і не прикрасити.
Ще в райцентрі є торчки, власне наркомани. Але це не якісь «опущені», деградовані людці. Це, вважайте, інтелектуали. Дехто з них не лише вищу освіту, а й пристойну роботу має. Для чого їм наркотики? Щоб розширити свідомість? Втекти від абсурдності соціуму?
Торчки не проти зайнятися бізнесом. Але бізнесом специфічним, контрабандним. Троє таких торчків умудрилися виграти ґрант Євросоюзу для поїздки в спокійну Білорусь (але тепер уже неспокійну!) з метою популяризації ґендерної політики. Із ними до сусідів-сябрів на орендованому авто прямує ще повія Лідоха, яка, власне, й буде «популяризувати ґендер». Однак все це прикриття. І ґрант потрібен для того, щоб провезти до білорусів наркотики — сто грамів амфетаміну, які коштують там чималенькі гроші.
Однак торчки так і не доїхали до Білорусі. Повезло ж нашим «сябрам»! Чи не повезло? Біля кордону з сусідньою державою Лідоха і двоє торчків виявляються мертвими. Ще один торчок на прізвисько Рач втікає, аби на нього не впала підозра.
А далі маємо головоломку. Хто ж убив Лідоху й торчків? Підозрюваних чимало. Це і провінційний наркоділок-барига, і соціальний маргінал Довбеха, який живе на відлюдді, в лісі, і дивна дівчина із зеленим волоссям, мова якої — суцільні навколофілософські монологи. А ще в повісті є Люцифер. Загалом важко розібратися, хто «замочив» торчків. І все це присмачене чорним гумором, філософськими й релігійно-містичними рефлексіями. Словом, читати не сумно.
Однак твір, як і належить, має свій гепі-енд. До того ж цілком незвичний. Виявляється, вбиті торчки Топач і Ромчик Томсон — пристойні і достойні бізнесмени, які живі, здорові й матеріально допомагають психлікарні. А повія Лідоха — добропорядна Лідія Василівна, син якої є впливовою в області людиною. Зрештою, увесь цей детектив — лише марення божевільного торчка Рача. Отже, не все так погано в нашому домі.
Але чи це так? Бо щось занадто реалістично авторка зобразила торчків...
