Вона — ошатна, приємна для очей і на дотик. Та головне — вона дуже насичена інформацією. Цей ілюстрований «родинний альбом», який розпочинається присвятою синові Артему, має бути настільною книжкою не лише в Україні. Зрештою, англомовний варіант текстів — щоб іноземці також читали її.
Йдеться про книжку «NOMINA. Україна. Сторінки родинного альбому», ідею створення якої втілила Валентина Кирилова разом із творчою групою. Сім розділів, 158 імен, які пов’язані з Нобелівською премією, орденом Почесного Легіону, премією «Оскар» та іншими найпочеснішими нагородами світу...
У п’ятницю, 19 травня, о 15.00 у залі «Дукат» видання представлять у межах «Книжкового Арсеналу» в Києві.
— Невдовзі після проголошення незалежності у світ вийшло чимало книжок подібного плану. Чим відрізняється ваше видання?
Валентина КИРИЛОВА: — Ідея лежить на поверхні: бажання донести українцям або нагадати знакові імена, звести їх під одну обкладинку. Нічого не відкрила, просто зробила так, як це бачила. Саме у вигляді родинного альбому, де немає позначок «хороший» чи «поганий», де, як у різних родинах, може бути різне походження й віросповідання. Що ж до нових імен, то чимало з них були відомі вузькому колу фахівців, наприклад біологам чи математикам. Бачила своїм завданням зібрати інформацію для широкого читацького кола. Акцент — на вихідцях із України, котрі так чи інакше пов’язані з нею і прославили її. З нас тривалий час вибивали відчуття цілісності нації, її здобутків, історичної тяглості. Радянський комплекс меншовартості, на превеликий жаль, триває. Знакові постаті, пов’язані з нашою країною, «розібрав» світ, їх «привласнили» сусіди, а ми ніби з цим погодилися... Хотіла дати певну опору моєму синові та його поколінню, і не лише їм. Ми, незважаючи на тривалий період розбудови незалежної України, ніяк не можемо осягнути свою цілісність і відчути ґрунт під ногами. Життєдайний ґрунт! Виборюємо квоти для україномовного ефіру і проводимо флешмоби «Я спілкуюся українською». Ціле покоління вже «їде з ярмарку» і продовжує ту ж балачку...
Для мене історія країни розпочинається з історій людей. Найцікавіше — доля особистості, її шлях, який може бути позитивним чи негативним прикладом для інших. У долях людей прочитується історія. Звісно, і долю можна «переписати», але з історією це вчинити легше. Адже це лише трактування подій.
— Хтось пишається Україною, хтось каже, що вона — як мачуха...
В. К.: — Моє відчуття нашої історії, нашої землі зводжу до України — країни, яку дуже люблю, і держави Україна, яка існує як незалежна вже чверть століття. Державою як такою я поки що не пишаюся, мабуть, її й називають мачухою. Громадянське суспільство — інша річ. На Майдані була втішена саме людьми, їхньою самоорганізацією та жертовністю.
— Артеме, чи багато зустрів невідомих тобі імен? Хто особливо запам’ятався?
Артем: — Соромно казати, але про половину з них взагалі не чув. Про декого з них я знав, але про їхнє життя — нічого. Книжка багато в чому стала відкриттям. Цікава доля Прокоф’єва, який курсував між Союзом і західним світом. Здивований, що українцями є Хрущов та Брежнєв — персонажі, не надто позитивні, але вони — політики, знакові для свого часу. Пишаюся, що Чехов також із України, бо люблю читати його оповідання.
Мені дуже цікавий шостий і сьомий розділи: там є імена вчених космічної галузі, відомих у світі акторів, музикантів, які мають такі нагороди, як «Оскар», «Еммі», «Греммі».
— Валентино, коли, власне, з’явився цей творчий задум?
В. К.: — Років сім тому, коли склала перші списки. Підростав син, котрому нині п’ятнадцять, він прагнув пізнавати, переживши дві революції. Артем, на противагу мені, дуже цікавиться політикою. За задумом, «NOMINA» — проект не завершений. Наприкінці видання додано список імен, серед яких присутні три лауреати Нобелівської премії. Хочу активізувати всіх зацікавлених через сайт nominabook.com, щоб залучати до спільного пошуку, до нових відкриттів.
— Артеме, чи маєш бажання поділитися книжкою з ровесниками?
Артем: — Бажання, звісно, маю. Маю також сумніви, чи це буде цікаво всім ровесникам. Але певній групі — точно. Не лише в Україні. Маю друзів за кордоном, і вони вже мають цю книжку. Дехто дивується, наприклад, друг із Польщі, що деякі їхні культові постаті — з України. Особливо він зацікавився Джозефом Конрадом і Станіславом Лемом. Мамина подруга, француженка Каролін, була здивована, що Серж Генсбур походить з України, і вона перевірила це. Здивувалася ще більше! «NOMINA» охоплює всі континенти: Америка Північна й Південна, Азія, Європа, Австралія...
В. К.: — Мені самій було спочатку дивно: і ця, і ця людина — із України? На знакових для цілого світу постатях, як-от Сікорський, Вернадський, Стравінський, Лифар, Бердяєв, Чайковський, Кістяківський, маємо вибудовувати інтерес до нашої країни. Для мене це принципово. Доторк до живої історії через конкретних людей, коли промовляє сама біографія, — це має надзвичайну вагу. Концептуально важливі постаті Гаспринського та Бекіра Чобан-Заде. Ми — єдина родина з кримськими татарами, солідарні з ними.
— Чи уявлялося спочатку, наскільки це видання цінне в усіх сенсах?
В. К.: — Це — справа цілого етапу мого життя. Навіть так: наука життя. І зокрема, наука поступатися своїм попереднім баченням проекту. Задум і те, що маємо на виході, — різні речі. Концепція була такою: начебто віднайдено десь на горищі родинний альбом, який маю передати синові. Але у фамільній друкарні ArtHuss мене переконали повністю змінити попередню верстку. Син Артем, дочка Мар’яна, дизайнер Лара Яковенко і художниця Валерія Кучер — молода команда, за якою я йшла. Неймовірне задоволення від співпраці з однодумцями! Я дуже задоволена тим, як виглядає альбом.
— Насамкінець: а що вам особисто свого часу допомогло самовизначитися?
В. К.: — Це було ще за часів перебудови. Саме три жінки сприяли моїй самоідентифікації: передусім — мама, котра досі є для мене прикладом щирого народного патріотизму. Також — колега із видавництва «Молодь» Наталка Сподаренко та незабутня Соломія Павличко. Їхня роль у моїй долі надзвичайно важлива. Хочу цим виданням дати поштовх до самовизначення тим на нашій землі, хто ще перебуває в пошукові. Без зайвого пафосу скажу: нам справді є чим пишатися. Маємо всі підстави для самоповаги, маємо грандіозний підмурок, на якому — будувати своє майбутнє.
