Днями видатному українському літературознавцю, критику, культурологу Івану Дзюбі минуло 85 року (див. матеріал Миколи Жулинського «Тривоги й болі Iвана Дзюби» у № 130 від 26 липня ц. р.) До знакового ювілею університетське видавництво «Пульсари» підготувало нове видання — книжку дослідниці Надії Частакової «Іван Дзюба: Дух і творчість», означену як літературний портрет.
Як йдеться в анотації, у роботі зосереджено увагу на специфіці методологічного підходу вченого до явищ літератури й мистецтва, домінантах літературно-критичних праць, значенні особистості І. Дзюби в культурному й суспільно-історичному житті України др. пол. ХХ — поч. ХХІ століть, позначених непростими явищами й процесами. Проблематику розкрито в межах чотирьох розділів: «Іван Дзюба й українська культура др. пол. ХХ — поч. ХХІ століття», «Шевченкіана Івана Дзюби», «Літературна критика і самопошук» та «Літературознавство як апологія духу».
«Авторка переконливо доводить, що основним прагненням Івана Дзюби на всіх етапах його творчості було засвідчити європейський рівень української культури, осмислити її духовне багатство у світових обширах, — розповідає в коментарі «Дню» директор видавництва «Пульсари» Лариса Копань. — Від самого початку входження в літературу і до сьогодні Іван Дзюба — не тільки речник свого покоління, своєї нації, а й критик своєї епохи. Інтелектуальна свобода, прозірливість, громадянська відповідальність, гуманізм — ці домінанти Дзюби-шістдесятника, вченого, увінчаного у наступні десятиліття численними лауреатськими званнями й преміями, не менш важливі й нині, коли в Україні й світі відбувається масштабна культурна деформація. Маємо щасливу нагоду в день поважного ювілею говорити не тільки про величезні набутки ювіляра в роки минулі, а й про нові праці, ідеї, суголосні тривожним подіям на його малій батьківщині — Донеччині. «Трактат «Інтернаціоналізм чи русифікація», — писав Є. Сверстюк, — свого часу поставив автора в ситуацію політичного лідера, чого він сам, звичайно, не прагнув». А нині понад усі притаманні Іванові Михайловичу риси ми найчастіше згадуємо його аристократизм духу. Можливо, тому, що це та риса, яку нам би хотілося бачити і в українських провідників».
