«Трохи дивакуватий, дуже неспокійний і фанатичний ерудит», який «мав рацію у багатьох, багатьох випадках» — це йдеться про Романа Бжеського (23.03.1897 — 4.04.1982) — українського політичного та громадського діяча, дослідника, публіциста, за переконанням — радикального націоналіста. Оцінка належить Ярославу Дашкевичу, який вважав, що творча спадщина Бжеського не втратила свого значення дотепер.
Днями у видавництві «Темпора» вийшла друком збірка праць Романа Бжеського під загальною назвою «Прелюдія поступу (вістниківський доробок 1924—1934 років)». Упорядкували книгу земляки автора — чернігівські історики Володимир Бойко та Тамара Демченко. Видання рекомендовано до друку Вченою радою Інституту історії України НАН України. Прелюдія — тому, що події сторічної давнини розглядаються, як початок тривалого періоду в українській історії, змістом якого була боротьба за здобуття й утвердження національної держави, ми теж є свідками та безпосередніми учасниками одного з його етапів. Прелюдія — тому, що вирішення проблем, з якими зіткнувся Роман Бжеський та його сучасники, відклалося на десятиріччя, між якими — море крові, страждань, героїзму та багато чого іншого.
Нагадаємо, що Роман Бжеський народився у Чернігові, де ще за юнацьких років долучився до українського національно-визвольного руху, зокрема — Братства самостійників. Він — активний учасник Української революції 1917—1921 рр.: очільник місцевої міліції, інструктор Центральної Ради, боєць українських добровольчих загонів, державний службовець, дипкур’єр, розвідник... Його друзі та приятелі юнацтва — це Василь Елланський, Павло Тичина, Аркадій Казка... Між іншим, сюжети, згодом штрихами відтворені автором у споминах, варті не одного гостро пригодницького роману чи телестрічки з історико-патріотичної тематики. У міжвоєнний період Р. Бжеський мешкав у Кременці, де провадив просвітницьку та публіцистичну діяльність, друкувався в «Літературно-Науковому Вістнику» та «Вістнику», став послідовником ідей Дмитра Донцова. Він заарештовувався польською владою за приналежність до українського націоналістичного підпілля. У роки Другої світової війни співпрацював із газетою «Волинь». Згодом, уже на еміграції — спочатку в Німеччині, а потім (до кінця життя) — у США (Детройт, штат Мічіган), створив та власними силами надрукував кількадесят праць переважно публіцистичного ґатунку — з історії України, літературознавства, політології та філософії. Будучи вихідцем із північно-східної України, довгий час перебуваючи у вирі бурхливих політичних дискусій та подій Роман Бжеський власним життєвим шляхом об’єднав добу Українських визвольних змагань початку ХХ ст., міжвоєнний та період Другої світової війни. Серед сучасників заслужив славу безкомпромісного полеміста. Ця яскрава непересічна постать залишається непоцінованою як слід в Україні.
Власне, нова книга — це добірка праць міжвоєнної доби (кременецький період життя), які побачили світ на сторінках вищезгаданих журналів. Найбільша праця — «Згадки з минулого (1916—1921)», тобто спомини доби українських національно-визвольних змагань, щоправда, доведені автором лише до грудня 1918 р. Творчість автора у наступні роки, на думку упорядників, потребує окремої роботи.
Утім, коли робота над книгою вже завершувалася, стало відомо, що таки збереглися досі недоступні дослідникам частини споминів Характерника (псевдонім Р.Бжеського) про події в Україні початку ХХ ст. Написані вони в останні роки життя автора, в США (Детройт); по його смерті, в силу родинних обставин, протягом кількох десятиріч перебували поза досяжністю як дружини, так і дітей. Відповідно не знайшлося нікого, хто б міг їх опрацювати та опублікувати. Лише у 2013 р. особистий архів батька повернувся до його доньок. Обсяг матеріалів та їхній стан унеможливлюють їх швидке оприлюднення — вочевидь, йдеться про довготривалу роботу з підготовки до видання, але деякі доступні правки автора можна побачити вже у збірнику «Прелюдія поступу».
Роман Бжеський належить до покоління, яке переможці викинули з власної Батьківщини, знищували фізично, а тих, хто залишився на рідній землі, залякали. Радянська влада, утвердившись на теренах України, до уваги брала, насамперед, політичну лояльність до режиму, відданість комуністичній партії та її вождям, а не знання, вміння, енергію громадян. Відтак питомо українська політична й культурна діяльність можлива була тільки за межами СРСР, де емігранти — наддніпрянці й наддністрянці — гуртували свої сили для боротьби за незалежну Україну.
Востаннє Роман Бжеський відвідав рідний Чернігів наприкінці серпня — на початку вересня 1918 р., коли виступав на організованому «Просвітою» вечорі, присвяченому пам’яті гетьмана І. Мазепи. Тоді юнак «підкреслив гарячу любов Мазепи до України та бажання її щастя», прагнення «визволитись з залізних пазурів Москви». Зрозуміло, що за радянської доби влада зробила все, аби чернігівці ніколи не згадували про свого видатного земляка. Складно давалося його визнання й в незалежній Україні — лише в лютому 2016 р., відповідно до розпорядження міського голови на виконання законодавства про декомунізацію, в місті над Десною з’явилися вулиця та провулок імені Романа Бжеського, а відтепер із частиною його великого творчого доробку може ознайомитися кожен бажаючий.
