Коли засвоюєш історію, мову та культуру іншого, зовсім, здавалося б, далекого народу — виникають справді неповторні почуття. Почуття свіжого пізнання світу. Чудовий приклад — нове видання про історію України, яке вийшло у світ зусиллями японського дослідника слов’янських культур та журналіста Йосінарі ХАРАДИ і нещодавно було видрукуване в Країні Східного Сонця рідною мовою пана Харади.
Створенню цієї книги передувала насправді цікава історія. Майже двадцять років тому зовсім молодий Йосінарі Харада зацікавився історією слов’янських народів і розпочав відповідні студії в себе на батьківщині. Через певний час він поїхав до Санкт-Петербурга на наукове стажування. І там, здавалось би, цілком несподівано (але тільки на перший погляд), перебуваючи в одному студентському молодіжному товаристві, Йосінарі раптом почув розмову якоюсь незнайомою йому мовою (проте, за всіма ознаками, теж слов’янською).
Мова ця зацікавила, ба навіть зачарувала Йосінарі Хараду своєю гармонійністю, мелодикою, дивовижною красою. Він запитав хлопців, котрі так розмовляли: «Яка це мова?» І почув у відповідь: «Це — наша рідна, українська, ми в Петербурзі спілкуємось у своєму колі саме нею». Скоро Йосінарі, в душі котрого з’явилося щире бажання якомога швидше пізнати український світ, їде до Києва, вступає до Києво-Могилянської академії, вже через два роки досконало опановує нашу мову, глибоко вивчає українську історію та культуру. Настільки, що невдовзі публікує в журналі «Всесвіт» власну наукову розвідку про українсько-японські культурні та історичні зв’язки. Серед незабутніх, за визнанням самого Й. Харади, київських вражень — тепле, творче знайомство з подружжям Довганів (пан Борис, на величезний жаль, уже покійний — відомий скульптор; пані Маргарита — знана шістдесятниця, журналіст, правозахисниця, соратниця Василя Стуса і В’ячеслава Чорновола). Щомісячні молодіжні творчі вечори в гостинній оселі Довганів, названі «Парнас на Видубичах», під час яких читалися твори Сковороди, Шевченка, Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко, Василя Стуса, лунала вишукана класична музика. Це закарбувалося в пам’яті молодого японця на все життя.
Настав час — і Йосінарі повернувся на батьківщину. Минули роки. Та ось із Японії надійшла несподівана й воістину чудова звістка — щира закоханість Й. Харади в Україну таки принесла вагомі плоди. В Японії побачила світ написана Йосінарі (у співпраці з Мітітакою Хатторі) й випущена в токійському видавництві «Акасі Сьотен» фундаментальна праця з історії України, яка охоплює увесь обшир нашої історичної минувшини — від з’ясування проблеми «Що таке Україна? Походження і тлумачення назви країни» до розгляду питання «Україна як сцена світової історії: за лаштунками взаємодії та конфлікту» (дуже важливий розділ для японського читача) та подій російсько-української війни (український переклад загального змісту книги був люб’язно надісланий до Києва Йосінарі Харадою). Видання розлоге — налічує 416 сторінок.
Є такий стандартний вислів — «друг України». Японський історик і журналіст, про творчі здобутки якого ми коротко розповіли, насправді є таким. Він сприяє тому, щоби Україна реально стала, сказати б, «міжнародним магнітом» у сучасному розбурханому, конфліктному світі. Тож подякуймо йому за це!
