Газета «День» не раз друкувала матеріали про Наталку Бабіну. Її можна було бачити свого часу серед учасників Форуму видавців у Львові, на київському «Книжковому Арсеналі». «Для мене кожен приїзд в Україну — як напитися з життєдайного джерела», — зізнається письменниця.
«ЦЯ ЗЕМЛЯ МІЦНО ПОВ’ЯЗАНА З УКРАЇНОЮ»
— Ви народилися на Берестейщині, в українській родині. Маєте фактично подвійну ідентичність: українську та білоруську. Що на це скажете?
— Для того щоб відповісти на ваше запитання, думаю, варто спочатку розповісти читачам трохи про Берестейщину — частину Брестської області сучасної Білорусі. На жаль, в Україні зовсім мало знають про цю землю, на якій я і народилася. Більшість українців «з материка» мало знають про те, що корінне населення тут споконвіку говорило і дотепер говорить діалектом української, дуже близьким до мови Шевченка та Лесі Українки, що історично та культурно ця земля міцно пов’язана з Україною, що, до прикладу, в 20-30-ті роки минулого століття тут був міцний український рух, діяли українські партії, були українські школи, банки, українські селянські кооперативи, що в той час Бересть — така споконвічна назва нашого міста — українізував решту Волині. Що тривалий час тут діяла УПА, яка мала величезну підтримку місцевого населення. Я й сама довгий час цього не знала, але, коли довідалася, то з моєю ідентичністю мені все стало зрозуміло. Тому тепер, на щастя, моя ідентичність не подвійна: я усвідомлюю себе українкою. Так, я громадянка Білорусі, але я українка. Я народилася в Брестському районі Білорусі, але всі предки мої — українці, і я також. І розповісти оту історію приходу до ідентичності, розповісти про українців Берестейщини — то стало головним поштовхом до написання роману «Бодай Будка».
— А де і як опановували письмову українську мову?
— Українська мова, точніше, її діалект, є для мене рідною. До 7 років, поки не пішла в школу, я навіть не чула іншої — хіба що з радіо та телевізора. Але на Берестейщині з 1950 року заборонене вивчання української мови, і навіть згадувати про її наявність було заборонено (особистим наказом Лаврентія Цанави, земляка та друга Лаврентія Берії, міністра МГБ БССР, якраз із метою боротьби з УПА). І досі нема жодної школи в Білорусі, де б вивчалася українська мова. Що ж, довелося організовувати курси української мови. Уже четвертий рік поспіль вони з успіхом діють у Мінську, Бересті, Кобрині, Гомелі, Гродно, Молодечні, є дуже популярними. Дуже вдячна моїм викладачам Єгору Дзьобику та Оксані Ціпліцькій. Саме завдяки їм стала грамотною...
— Нещодавно вийшов ваш роман «Бодай Будка» українською мовою, виданий у Білорусі й в Україні, також у перекладі польською. Як сприйняли цей роман у трьох країнах? Зрештою, у Фейсбуці ви написали: «Я бачила вже близько десяти, мабуть, рецензій на «Бодай Будку». Вражає, наскільки різне люди бачать у тексті».
— Як не дивно, найактивніше його обмірковують у Польщі. Саме там з’являється найбільше рецензій, до мене часто звертаються польські журналісти за інтерв’ю з нагоди виходу роману. Але й в Білорусі та Україні роман знайшов — і, сподіваюся, ще буде знаходити — свого читача. У Білорусі на початку року я отримала за нього від земляків Берестейську літературну премію імені Василя Дмитріюка — і ця нагорода є для мене дуже дорогою. Василь Дмитріюк — посол у польському сеймі в міжвоєнні роки від українського руху, людина, яка вельми багато зробила для того, щоб українська ідентичність на Берестейщині не загинула. Дуже вдячна землякам ця таку оцінку моєї праці.
«УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ЗАРАЗ ДУЖЕ ПОПУЛЯРНА В БІЛОРУСІ»
— Чи плануєте надалі писати українською?
— Якщо буду писати взагалі — то тільки і лише українською.
— Ви не раз бували в Україні на презентаціях власних творів та видань, присвячених українсько-білоруським зв’язкам. Чим запам’яталися ці події?
— Для мене кожен приїзд в Україну — то як напитися з життєдайного джерела. Побути серед земляків — емоція, порівняна з емоцією кохання. То щось таке, що дає силу жити далі й спонукає до роздумів та дій. Найкоштовніші спогади.
— Звідки черпаєте інформацію про сучасну українську літературу?
— Ви знаєте, мабуть, найперше — від своїх молодих друзів з Товариства української літератури при Спілці білоруських письменників, яке ми організували у квітні 2014 року, і яке я маю честь очолювати, та від молодих друзів із Науково-педагогічного союзу «Берегиня», яке вже давно діє у Бересті. Українська література зараз дуже популярна в Білорусі, а молодь така активна, динамічна — вони навіть спеціально їздять в Україну за новими книжками, ну і «рикошетом» ці новини доходять до мене. Також із соціальних мереж. А ще — з міжнародних книжкових виставок, на які приїжджають українські видавці. Часто після цих виставок видавці залишають у бібліотеці Посольства України як подарунок книжки — а українці в Білорусі, і я серед них, мають можливість їх читати. Також до мене звертаються білоруські видавці, які хочуть видавати в Білорусі українську літературу в перекладі на білоруську. Пишаюся, що за останні два роки була перекладачкою на білоруську книг Ірини Даневської про Богуслава Радзивілла та «Інтернату» Сергія Жадана.
— Ви — голова Товариства української літератури при Спілці білоруських письменників. Також мали ідею з курсами української літератури. Наскільки зараз це можливо?
— Не тільки можливо, але й активно та динамічно розвиваються ці ідеї! На курси щороку приходить все більше і більше людей. І в цьому році, як би не складалася політична та епідеміологічна обстановка, вони будуть діяти. Якщо буде треба — будемо знаходити якісь нові форми їх діяльності. Товариство наше вже шість літ видає українсько-білоруський альманах «Справа». Можливо, будемо також шукати якісь нові, сучасніші форми для нього, але виходити він буде. Мої молоді друзі з Товариства зараз закінчують роботу над аудіогідом «Українські місця Берестя», і незабаром він буде доступний в Інтернеті. Уся українська історія Берестя постане у всій своїй повноті та красі. Просто пишаюся цим! Будемо продовжувати роботу — тут я тверда оптимістка.
— Що скажете про книжковий ринок Білорусі? Наскільки він насичений продукцією саме білоруською?
— Як і з білоруською мовою взагалі, ситуація з білоруським книжковим ринком не найкраща. Але також бачу прикмети того, що він не здається і буде розвиватися. Ну не може бути такого, щоб білоруси відмовилися від мови — тож і література буде йти за цим процесом. Хоча тут багато проблем і запитань. Поки що частка білоруськомовних книжок на ринкові Білорусі невелика.
— Що могли б сказати про білоруський культурницький спротив, альтернативу офіціозу ?
— Він пречудовий. І останні події в Білорусі це підтверджують. Він набагато міцніший, креативніший, ніж отой понурий та убогий офіціоз. Білоруські мітці тут проявляють себе прекрасно.
— Кого з сучасних білоруських прозаїків рекомендували б українським видавцям для перекладу?
— А я б вважала, що українські видавці могли б ризикнути та видавати книжки білоруською! Білоруська та українська мови настільки близькі, що, на мою думку, жодних проблем з прочитанням та сприйняттям текстів білоруською не буде! А який то був би важливий внесок у зближення народів, у те, щоб у майбутньому наші народи були разом! Маємо ламати шаблони, маємо думати на майбутнє! Ми тут у Білорусі намагаємося видавати українською книжки, проводимо українською конференції та інші заходи, українська мова присутня і в нашому альманаху «Справа», і на сайті українців Берестейщини http://prosvit.org/ — тож долучайтеся до справи популяризації і білоруської в Україні! А щодо того, кого я могла б порадити для видання, то назву найперше Андруся Горвата з його «Радзіва «Прудок» — то прекрасний свіжий вітер у білоруський літературі, до слова, він із Гомельщини, також із білорусько-українського прикордоння.
— Які проблеми, вважаєте, зовсім не опрацьовані в сучасних українській та білоруській літературах?
— Мені здається, що справа літератури — осмислювати життя. Тепер людство стоїть на порозі нових викликів. Змінюється сама природа людини. Що нас чекає? Стане людство Богом, набуде безсмертя, чи стане компостом для штучного інтелекту або для якихось інших форм життя? Оце, видається мені, найголовніша проблема, яка буде займати думки письменників. Мені також видається, що ближчим часом література буде набувати нових форм — і то буде дуже цікаво.
