Ім’я Іршада Улла Хана не відоме українському читачеві, як і імена багатьох сучасних письменників східних літератур. Ця збірка — приклад поєднання метафізичної та релігійної поезії (переклад українською мовою зробив Василь Івашко). Така література спонукає читача замислитися над власним місцем у світі, над сенсом життя і його сутнісним наповненням.
Іршад Улла Хан — знаний поет і етнічний пуштун із шляхетної афганської родини, подібно до Сен-Жон Перса чи Коррадо Калабро, тікає в літературу від своїх щоденних обов’язків дипломата-політика. П’єси Іршада, як зауважує у післямові Тарас Микитенко, другий секретар Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан, ставили в театрах багатьох держав.
Поезія Хана — особлива форма самопроговорення і водночас форма мовчання, до якого можуть бути долучені інші. Але за умови, якщо в цьому мовчанні вони готові почути відповідь на найважливіші питання філософії. Мовчання — це просто інша форма розмови. Суб’єкт лірики Іршада Улла Хана спонукає читача замислитись над тим, що людина — лише випадкове поєднання атомів, які можуть зникнути назавжди. Людина живе 70 чи й навіть 100 років, але чи багато це у Всесвіті, який безконечний у часі та просторі? Навіщо ж тоді людині даровано життя? Після прочитання поезій починаєш знову замислюватися над тим, що немає нічого важливішого за немарно прожите життя.
Можливо, людина конечна у фізичному плані, можливо, навіть і не унікальна, бо в макросвіті є безліч інших галактик, де, припустімо, є інші форми життя, з якими нам чомусь не дано перетнутися. Але кожна хвилина земного шляху має бути смислонаповненою. Ми часто спалюємо хвилини, години, дні, тижні, якщо не роки — в погоні за тим, що немає жодного сенсу з точки зору Всесвіту. У поезіях Іршада в особливий спосіб поєднано містичність суфія, францисканство й деїзм, але водночас наявна спроба замислитися над тим, що життя не може виникнути з абсурдної випадковості. Тільки от чи здатна людина працювати над собою, щоби, здобуваючи життєво важливі смисли, такі, як любов, зростати, щоб збагнути невидимі ниточки світу. Життя — це постійна зустріч із Божественним, тільки не кожна людина готова відчути невидимі матерії...
«Вулкани вивергаються проспавши
роками
Тоді коли біль землі стане надто
пекучим
Щоб тримати його у грудях».
Поезія пакистанського автора прийдеться до смаку тим літературним гурманам, які поважають не лише експериментаторство і гру, а й таку поезію, що має здатність вирвати людину з плину прагматики і дати замислитися над тим, що часто вислизає з наших рук і помислів. Правителі держав, очільники урядів, керівники великих корпорацій безсилі перед смертю й іншими загадками буття. А отже, людська влада та людські зиски нічого не варті порівняно з життям, прожитим немарно, в якому людина жила в єдності з собою і світом, прагнучи оберігати найважливіше для себе і постійно шукати себе, пізнаючи нові й нові грані життя. «Вибрані поезії» І. Улла Хана — книжка, яка, можливо, допоможе пізнати цей незбагненний світ хоча б трішки краще.
