Вони стали першим в історії збройним конфліктом між двома очолюваними комуністами державами. Спричинений він був нерівноправною Пекінською угодою, укладеною між Російською та Китайською імперіями 1860 року. Скориставшись поразкою Китаю в Другій опіумній війні проти Англії та Франції, Росія не лише загарбала у Китаю нинішній Приморський край, а й домоглася прокладення нових кордонів уздовж китайського берега Амуру й Уссурі. Таким чином, усі острови, розташовані в руслі цих річок, визнавалися російською територією. 1964 року на перемовинах з Китаєм Радянський Союз погодився, що кордон має проходити по головному фарватеру Амуру й Уссурі, а це означало необхідність передати Китаю низку островів, значна частина яких була незаселена. Проте після скинення Микити Хрущова та приходу до влади Леоніда Брежнєва перемовини щодо питань кордону були припинені без укладення жодної угоди. Відносини між двома державами загострилися в період «культурної революції» в Китаї у другій половині 1960-х років, коли радянські керівники називалися в китайській пресі не інакше як «соціал-імперіалістами» та «ревізіоністами».
Острів Даманський площею 0,74 кв. км розташований біля китайського берега Уссурі. До конфлікту він був незаселений, тобто не мав постійного населення. Радянські прикордонники могли контролювати острів лише в зимову пору, дістаючись до нього по льоду. Тоді вони нерідко вступали в рукопашні сутички з китайськими прикордонниками та мирним населенням, але без застосування зброї. Такі ж сутички відбувалися і на сусідніх островах біля китайського берега, починаючи з 1968 року.
У ніч з 1 на 2 березня 1969 року понад 70 китайських військовиків у зимовому маскуванні, озброєних карабінами СКС та автоматами Калашникова, переправилися на Даманський. Їх виявили лише о 10.20 ранку, після чого на острів автомобілями ГАЗ-69 і ГАЗ-66 та одним БТР-60ПБ виїхали 32 радянських прикордонника разом із начальником застави, старшим лейтенантом Іваном Стрельниковим. На острові вони поділилися на дві групи. Стрельников висловив протест з приводу порушення кордону і зажадав від китайських військовиків покинути територію СРСР. Ті у відповідь відкрили вогонь. Стрельников і ще 7 радянських прикордонників були убиті. Також загинуло 9 радянських прикордонників із відділення сержанта Володимира Рабовича. Вцілів лише рядовий Геннадій Серебров. А єфрейтор Павло Акулов у непритомному стані був захоплений у полон і там помер. Його тіло повернули радянській стороні лише 24 квітня.
Дізнавшись про стрілянину на острові, начальник сусідньої 1-ї застави «Кулеб’ячині сопки» старший лейтенант Віталій Бубенін виїхав на БТР-60ПБ та автомобілі ГАЗ-69 з 23 бійцями на допомогу. Вони відбили БТР Стрельникова, але зазнали втрат і не змогли з’єднатися з рештою прикордонників на острові. Обидва радянських БТР було підбито. Прикордонники, що залишилися на острові, під командуванням молодшого сержанта Юрія Бабанського змогли протриматися до того, як о 13.00 китайські прикордонники відступили з острова. Всього в бою 2 березня загинуло 30 радянських прикордонників, 14 — дістали поранення, а один (Павло Акулов) пропав без вісті й помер у полоні. Відомостей про китайські втрати в цьому бою немає.
Після першого бою обидві сторони почали підтягувати до Даманського додаткові сили. На острів були направлені посилені наряди радянських прикордонників, а в тилу була розгорнута 135-та мотострілкова дивізія з артилерією й установками залпового вогню БМ-21 «Град». З китайського боку був зосереджений 24-й піхотний полк, що нараховував близько 5 тисяч осіб. 14 березня об 11.15 радянські прикордонники обстріляли групу китайців, що рухалася до Даманського, і вона повернулася на свій берег. О 15.00 надійшов наказ повернути підрозділи радянських прикордонників з острова. Відразу після їхньої переправи острів захопили китайські солдати. Тоді вісім бронетранспортерів під командуванням начальника мотоманеврової групи 57-го прикордонного загону підполковника Євгена Яншина в бойовому спорядженні рушили до Даманського. Китайці відступили. Група Яншина у складі 45 осіб на чотирьох БТР закріпилася на острові. О 10.00 15 березня китайська артилерія та міномети обстріляли радянські позиції на острові, а потім китайська піхота перейшла в наступ. Два БТР групи Яншина були підбиті, а зв’язок перерваний. Тоді чотири танки Т-62 під командуванням начальника 57-го прикордонного загону полковника Демократа Леонова атакували китайців із південного краю острова, проте танк Леонова був підбитий із гранатомета, а сам він був убитий китайським снайпером при спробі залишити підбитий танк. Леонов не знав місцевості й дуже близько підійшов на танках до китайського берега. Через дві години, витративши боєзапас, група Яншина змушена була залишити острів. О 17.00 за наказом командувача військами Далекосхідного військового округу генерал-лейтенанта Олега Лосика був відкритий вогонь із секретних на той час реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) БМ-21 «Град». О 17.10 в атаку пішли мотострільці 2-го мотострілкового батальйону 199-го мотострілкового полку та прикордонники. Китайські війська залишили острів. Радянські війська також відступили до свого берега Уссурі. 16 березня радянські прикордонники повернулися на острів забрати своїх убитих і були обстріляні.
Спроби радянської сторони евакуювати пошкоджений Т-62 з китайського берега супроводжувалися вогнем. Знищити його з мінометів також не вдалося, і танк провалився під лід. Згодом китайці змогли витягнути його за допомогою водолазів на свій берег, і зараз він стоїть у пекінському військовому музеї. Аж до 10 вересня в районі острова спорадично виникала стрілянина. 10 вересня радянські війська отримали наказ припинити вогонь, після чого Даманський був відразу захоплений китайськими прикордонниками.
11 вересня в Пекіні голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін, що повертався із В’єтнаму з похоронів Хо Ші Міна, і прем’єр Державної ради КНР Чжоу Еньлай домовилися про припинення ворожих акцій, повернення послів двох країн, що були відкликані через конфлікт, і про відновлення перемовин про кордони. Фактично китайські війська на той час контролювали Даманський, але радянська сторона відмовлялася визнати китайський суверенітет над ним. 20 жовтня 1969 року на новій зустрічі Косигіна та Чжоу Еньлая було досягнуто угоди про необхідність перегляду радянсько-китайського кордону. Проте перемови тривали ще більше двох десятиріч, поки 16 травня 1991 року сторони прийшли до угоди про остаточний перехід Даманського під юрисдикцію КНР. Того ж дня міністрами закордонних справ СРСР і КНР під час візиту до Москви генерального секретаря ЦК КПК Цзян Цземіня було підписано «Угоду між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Китайською Народною Республікою про радянсько-китайський державний кордон на його Східній частині». Вона передбачала проходження кордону по фарватерах річок Уссурі та Амур і свободу судноплавства російських і китайських суден цими річками. На решті спірних ділянок кордон було встановлено внаслідок укладення додаткової угоди про кордон у жовтні 2004 року та демаркації кордону 2005 року. Як наслідок, разом з Даманським Росія передала Китаю територію в 337 кв. км, переважно на річці Амур.
2 і 15 березня 1969 року внаслідок зіткнень з китайськими військовиками на Даманському було убито й померло від ран 58 радянських прикордонників та бійців Радянської Армії. З них один радянський прикордонник помер від ран у полоні. Є список радянських загиблих, але там Акулов зазначається загиблим у бою, а як померлий від ран — лише рядовий-мотострілець Сергій Колтаков. Є припущення, що померлих від ран було більше, але вони не увійшли до офіційного списку загиблих. Серед 58 загиблих 49 прикордонників, серед яких 4 офіцери та 9 солдатів Радянської Армії. Було поранено й дістали контузію 94 особи, серед них 61 прикордонник, включаючи 7 офіцерів, та 33 військовики Радянської Армії, серед яких 2 офіцери. Китайські втрати склали 68 убитих і померлих від ран та 71 поранений. Основних утрат китайські війська зазнали при обстрілі «Градами», які були вперше застосовані в бою. У Далекоріченську споруджена Братська могила Героїв Даманського. У повіті Баоцін є меморіальне кладовище, де поховано 68 китайських військовиків, загиблих і померлих від ран 2 і 15 березня 1969 року. За виявлений героїзм п’ять радянських військовиків одержали звання Героя Радянського Союзу: полковник Демократ Леонов (посмертно), старший лейтенант Іван Стрельников (посмертно), молодший сержант Володимир Орєхов (посмертно), старший лейтенант Віталій Бубенін, молодший сержант Юрій Бабанський. Із китайської сторони звання героїв КНР одержав підрозділ ручного протитанкового гранатомета у складі навідника Хуа Юджі та його помічника Ю Хайчанга. За офіційною версією, вони знищили 4 бронетранспортери та понад 10 солдатів.
2010 року французька газета Le Figaro та гонконзька газета South China Morning Post опублікували серію статей із посиланням на джерела в КНР, де стверджувалося, що Радянський Союз готував ядерний удар по КНР у серпні — жовтні 1969 року, але Китай від ядерного бомбардування врятував тодішній президент США Річард Ніксон, який заявив 15 жовтня, що Америка в цьому разі не залишиться нейтральною, а вступить у війну на боці Китаю і завдасть ядерного удару по 130 містах. Це попередження Ніксон через державного секретаря Генрі Кіссинджера передав радянському послові у Вашингтоні Анатолію Добриніну. Як наслідок, радянська сторона відмовилася від планів заподіяти ядерний удар і вже через п’ять днів погодилася розпочати радянсько-китайські перемовини щодо питань кордону. Офіційного підтвердження цієї інформації не надходило ні з китайської, ні з російської, ні з американської сторони.
Відтак формально бойові дії на Даманському закінчилися внічию. Йдеться про співвідношення і людських втрат, і тієї обставини, що протягом півроку після завершення боїв острів не належав жодній зі сторін. Але фактичну вигоду внаслідок конфлікту отримав Китай. Ціною порівняно невеликих втрат та використання лише мінімуму збройних сил він домігся відновлення радянсько-китайських перемовин щодо кордону, які врешті-решт завершилися передачею йому Даманського та низки інших спірних островів. Очевидно, в цьому конфлікті Вашингтон насправді підтримав Пекін, і Москва змушена була піти на поступки, щоб, разом із тим, не заохочувати подальше американсько-китайське зближення, в якому вбачала серйозну геополітичну загрозу для себе.
