Щодня стрічка новин приносить нові повідомлення, деякі з них навряд чи варті особливої уваги, проте інші викликають у пам*яті цілий ланцюг паралелей, асоціацій та порівнянь.
Ось, приміром, висловлювання «багатозіркового» генерала Теда Волтерса, чинного Головнокомандувача об*єднаних Збройних Сил НАТО в Європі, справжнього високопосадовця. Дослівно: «Наразі загрози для нашої організації (НАТО. – І.С.) як такої немає . Це не свідома загроза з боку Росії(!). Росія поки що зайнята Україною». Ось дивно: чому, прочитавши ці рядки, відчуваєш: перед очима постає недоброї пам*яті тінь Невілла Чемберлена, «переговорника» в Мюнхені ? Це ж він, Чемберлен, уклавши 30 вересня 1938 року ганебну оборудку з фюрером, заявив: «Я не вірю, що Гітлер має ще якісь подальші агресивні плани» (ця фраза менш відома, аніж його слова: «Я привіз вам мир для нашого покоління». А дарма.)
Але є інша позиція – позиція справжніх далекоглядних Державних Діячів, друзів України. Ось що заявила ще 3 березня екс-президент Литви Даля Грібаускайте (мало не єдина з відомих європейських політиків вона чітко висловила цю думку): «Санкціями неможливо зупинити Путіна. Він, попри санкції, буде продовжувати агресію – не тільки проти України, але й проти Європи та світу. Єдиний вихід – військова сила, цілковита військова поразка путінського режиму та його капітуляція». По суті, це було звернення до європейських військово-політичних структур: допомога Україні має бути реальною!
Оці всі висловлювання навели автора цих рядків на одну прикметну думку: як не вистачає на чолі НАТО (з усією її «стурбованістю», «обізнаністю» - позавчора Єнс Столтенберг, генсек організації, заявив, що НАТО «знає про загрозу застосування Росією хімічної зброї», вкотре вже додавши, що Путін «заплатить за це величезну ціну») – не вистачає Уїнстона Леонарда Спенсера Черчилля!
Ось у кого висловлювання Головнокомандувача генерала Волтерса викликали б нестримний гнів, а слова Далі Грібаускайте – щире розуміння й повагу. Бо Черчилль чудово розумів, що: а) агресора за визначенням неможливо умиротворити жодними заспокійливими заявами. Навпаки , це лише збільшує його апетити. Починаючи, як мінімум, з 1938 року, він щодня наголошував: Гітлер не зупиниться ані на Австрії, ані на Чехословаччині, ані на Польщі, він піде далі, аби підкорити Європу і світ; б) єдиний захист від параноїка Гітлера – це сильна армія, армія і ще раз армія. А крім цього – реальні, дієві військово-політичні союзи. Коли 3 вересня 1939 року Чемберлен вимушено упив у війну з Німеччиною, на виконання гарантій, що були дані Польщі, цю війну недарма назвали «дивною» за її кволість – Черчилль різко критикував це. Завершилась «дивна війна» 10 травня 1940 року зламом Гітлером «лінії Мажино», вторгненням у Францію, відставкою Чемберлена та терміновим призначенням Черчилля - рятувати Британію; в) якщо ворог поки що (!) напав не на тебе, а на сусіда, то думати, що можна відсидітись в сторонці – верх сліпоти.
«Чому ми боремось, не капітулюємо? А ви капітулюйте – одразу збагнете, за що ми боролись» - це Черчилль. Такі дуже стислі нотатки про роль особистості в історії.
Ігор Сюндюков, «ДЕНЬ»
