Ця історія почалася ще у кінці 18 століття, коли маєток в околицях селища Мироцьке було подаровано графу Карлу фон Остен-Сакену, дійсному таємному раднику, який служив у той час в Ліфляндії і Курляндії. Але в садибі він майже не з’являвся. Після його смерті маєток дістався спочатку камергеру Івану Христофоровичу фон дер Остен-Сакену, а після нього – його синові генерал-майору графу Карлу Івановичу фон дер Остен-Сакену.
Генерал-майор володів вищезгаданими землями до 1861 року. Але він вважав ці землі збитковими, тому вирішив позбутися їх. І наступним господарем став пан Оштахов (за іншими відомостями маєток купила його дружина на його ім'я), який володів землями близько 20 років, а згодом збожеволів і помер. Після його смерті господарством керувала дружина. Незабаром, вона так само продала землі німцю Варгену, а він – міністру двору графу Воронцову-Дашкову (нащадку намісника царя на Кавказі), якому належали десятки маєтків від Тамбова до Одеси. У 1904 році землі і маєток Воронцов-Дашкова вирішено було продати як такі, які не приносили прибуток, маєток разом з палацом придбав селянин Андрій Кулик.
Середу власників цього колись розкішного маєтку ми більш-менш знаємо, але хто ж побудував цей маєток? Історія не дає на це точної відповіді, тому цілком можна припустити, що палац був закладений ще за часів Остен-Сакен. Колись палац мав великі підвали й льохи. На вході були встановлені іонічні колони. Маєток оточували кущі бузку, а в хвойному парку знаходився ставок. Колись сюди наїжджали гості, і по паркетним полам стукали підбори бальних туфельок. У першій половині 19 століття садиба втрачає один поверх, але до неї додаються башточки і господарі розбивають навколо парк. До початку 20 століття, садиба складалася власне з палацу і 2 дерев'яних будинків в парку. У парку була альтанка. Парк був засаджений фруктовими деревами, навіть був ставок на річці Орлянка, через який був перекинутий дерев'яний місток. З іншого боку ставка знаходилися поміщицькі оранжереї. У 1900 році, під час будівництва залізниці Київ-Ковель, було засновано селище Немішаєве і назване на честь тодішнього начальника Південно-Західної залізниці Клавдія Немішаєва. Село так стрімко розрослося, що через деякий час поглинуло частину Мироцького разом з маєтком.
Після більшовицького перевороту в жовтні 1917 року маєток було націоналізовано в складі палацу, парку з садом, будинку контори спиртзаводу (останній побудований в 1905-06 рр.) Дивно, але на відміну від багатьох дворянських садиб України, палац і парк не були знищені. Радянська влада влаштувала в замку дитячий садок, а пізніше заводський клуб при біохімічному заводі. У 1990-х роках трапилася велика пожежа, в полум'ї якої загинули не тільки старовинні меблі, які залишилися ще з часів Воронцова-Дашкова, а й всі будівлі. Після пожежі маєток не відбудовувалося і з плином часу було розібрано місцевим населенням на цеглини. Поступово палац перетворився на мальовничі руїни в стилі ландшафтних парків 18 століття. Не менш трагічна доля самих власників. На зорі радянської влади померла стара баронеса Катерина Остен-Сакен. Її сина Льва Остен-Сакена і його синів розстріляли. Як відомо, всіх офіцерів, що коли-небудь служили на царській яхті, було страчено більшовиками...
