18 липня — особлива дата в історії. Саме цього дня народився борець проти расової дискримінації, перший чорношкірий президент Південно-Африканської Республіки, політик та юрист Нельсон Мандела.
Ще за життя про нього знали не тільки в ПАР: його знав весь світ. Недаремно Генеральна асамблея ООН оголосила 18 липня Днем Нельсона Мандели.
Як на мене, усе життя Мандели було боротьбою. Ще з юнацьких років він заявив про свій протест. Протест проти суспільства, де немає демократії, де люди поділяються на «привілейованих білих» та «нижчих кольорових». При цьому, кольоровими тоді називали не лише чорношкірих, а й представників інших етносів, які були переселенцями з Азії. «Наша ціль полягає у боротьбі за свободу для всіх», — говорив Мандела.
Нельсон став лідером Африканського Національного Конгресу (АНК) — найстарішої політичної організації африканського населення ПАР, головною метою якої була ліквідація офіційної політики расової дискримінації. Однак якщо ти йдеш проти системи, ти автоматично стаєш зайвим гвинтиком у ній. Так і сталося й з Манделою. 27 років — такий термін ув’язнення відбув Мандела далеко від дому, на острові Роббен. Це було його покарання за прояви демократії та радикальні погляди. Однак ув’язнення не зупинило боротьбу активіста. Ліквідація системи апартеїду (політики расової дискримінації у ПАР) почалася після приходу до влади уряду Фредеріка де Клерка. У 1990 р Манделу звільнили, а у 1991 р. Клерк скасував дію основних елементів законів про апартеїд. Двома роками пізніше як і Клерк, так і Мандела стали лауреатами Нобелівської премії миру.
Окрім цього, Мандела став президентом ПАР. Його підтримало понад 60% населення. Народ довірився йому, бо повірив, що саме він зможе збудувати те демократичне суспільство, де всі громадяни живуть в гармонії і мають рівні можливості.
Нельсон Мандела — це не лише південноафриканський активіст, правозахисник, лауреат Нобелівської премії миру. Це ще приклад для нас сьогодні. І коли я згадую про Манделу, не можу не провести паралелі з українськими політв’язнями, які перебувають в російських тюрмах. Олег Сенцов, Павло Гриб, Станіслав Клих, Микола Карп’юк, Олександр Кольченко – і це лише кілька імен із довгого списку... Усі вони ув’язнені незаконно. І наші протести заради їх звільнення — це не тільки акції підтримки, це ще й заклики до справедливості та демократії. Колись Мандела сказав: «Свобода не може бути частковою». Кому, як не нам, українцям, відстоювати свою свободу зараз?
Богдана Капіца, Літня школа журналістики «Дня»-2017
