“У нас один народ - ви у мене, я у вас.
Я більш нічого не вмію, як бути хронічним українцем.
“Мистецький Арсенал” - це моя дитина, яка зіп'ялася на ноги, а потім я був поруганий, а КРУ нічого не знайшло.
Пришестя культури збігається з торжеством інтелекту.
Я свою презентацію присвячую мамі. Я маминькин синок.
Я Ігор. Я не можу бути Іван, бо Іван - це християнська традиція.
В моєму середовищі важливий суспільний інтелект.
Як Григорій Сковорода сказав - "без спорідненості все - ніщо".
Для мене “Мистецький Арсенал” - це сакрал.
У мене єсть три рівні. Перше - це я. Це як грузин приходить...
Ми з міста Обухів зробили місто-музей. І побудували площу матері.
Єсть такий Кирило з Харкова, бере скрипку - український Моцарт.
Я за штат. Основний мій козир - це штат.
Для мене дуже важлива геологія та геодезія, я категорично проти створення чогось у внутрішньому дворі.
“Мистецький Арсенал” - це бетономішалка, це люди, це освітня справа, це музейна справа, це експансія.
Третій поверх - це музей приватних колекцій. У мене 700 картин. Ми за місяць зробимо музей і будемо прославлять.
- Який бюджет “Мистецького Арсеналу”? - Я не знаю, не знаю. Я рицар.
Ми створюємо сучасні глечики. Глечики - на балансі Таврійського університету.
У нас 113-138 жінок помирає щороку як мухи”.
Що це?
Це основні тези з презентаційного виступу одного з кандидатів на посаду голови “Мистецького Арсеналу”, Ігоря Дідковського – спасибі за конспект екс-директору “Довженко-центру” Івану Козленку.
Є й інший претендент. Там навіть тез не треба, достатньо просто імені – Михайло Кулиняк. Член уряду Януковича-Азарова. Не запам’ятався нічим, окрім надзвичайної кар’єрної гнучкості. Завсідник проросійських телеканалів. Набрав найбільше голосів відбіркової комісії, в яку призначили учасників від маловідомих громадських організацій. Комісію очолює Василь Чернець, за сумісництвом голова Національної академії керівних кадрів культури, де працює Кулиняк. Питання про конфлікт інтересів самою комісією, а також міністерством культури ігнорується.
Остаточне голосування відбудеться завтра, але скидається на те, що прямо на наших очах розгортається нахабна бюрократична інтрига, мета якої – протягти цього діяча на керівництво одним з найважливіших культурних закладів країни.
Ще до всього іншого варто додати, що Зеленський призначив Олексія Дніпрова, який у часи Януковича був заступником Табачника, заступником голови свого офісу Єрмака, відповідальним за гуманітарний напрямок.
І згадати скандальну ситуацію з керівництвом УКФ, не менш скандальну ротацію керівництва і експертів у Держкіні, наміри приватизувати будівлі Довженко-центра і тим самим приректи інституцію на банкрутство.
Ну а що ви хотіли? Режим взявся за культуру. Наводить свої порядки.
Не подобається?
Голосували за Зеленського, але все одно не подобається?
Сядьте в машину часу, відлетіть у 2019 рік, проголосуйте інакше.
Чи таки божа роса?
