НЕВРОЗ
Любов — це невроз.
Ні, невроз — це закоханість, любов — це святе. Пам’ятаю, в одних друзів бачив брошурку «Лікування закоханості», десь 1900-х років видання. Тоненька така. Без ілюстрацій.
Любов — це те, чим люди відрізняються від тварин.
Вони, правда, ще багато чим відрізняються від тварин. Наприклад, умінням убивати заради розваги.
Знаю кількох людей, для яких любов — порожній звук, і вони прекрасно почуваються при тому.
«Ти нічого не розумієш у любові».
Що значить розуміти в любові?
Любов — це відданість. Відмовлятися від себе настільки, наскільки це можливо, заради іншого/іншої? Виносити судно, коли він/вона вже не може вставати?
Любов буває одна справжня на все життя? Все окрім цього — захоплення, пристрасть, невроз (а, вже було)?
ОБМАН
Це обман, найбільший з усіх, бо «Я люблю тебе», сказане з відчуттям, що це абсолютно щиро й назавжди, не виключає цілковитого припинення контактів з об’єктом зізнання за лічені місяці, бо зав’яли помідори.
Любов без сексу можлива?
А чому ні?
Секс без неї — аякже!
Колись я опублікував тут оповідання за мотивами свіжого сновидіння про любов і мені за це соромно, оскільки вийшла підліткова нісенітниця.
Любов — наркотик, який дозволяє на деякий час забути про смерть.
Схоже, пишу не валентинку, а якісь малозв’язані банальності. А втім, валентинки за визначенням банальний жанр.
Краще про музику.
ПІСНІ
Пісні про любов. Це жах.
Наприклад, в СРСР існувало тільки два естрадних жанри: революційно-комсомольсько-військовий пафос і про любов. Другий дратував не менше, ніж перший. Коли Макаревич заспівав не про перше й не про друге, хоча й так само патетично, став напівбогом. Коли Гребенщіков з Бутусовим співали про любов, то їх уже слухати було не в падлу, бо свої. Шевчук, зблиснувши окулярами, сказав: «А еще не хочу о любви я вам петь» і теж був молодець. А «Брати Гадюкіни» цинічно співали про малолєток, «ну не так шоб полюбив, але півтижня з нев ходив», решту ви знаєте. Dakh Daughters і «ДахаБраха» про любов не співають, а якщо співають, то доволі іронічно. У KAZKA «Плакала» — про любов, хоча підійшов би й будь-який інший текст, бо все одно з кожної праски. І це добре. Але здебільшого жах. Краще про книжки.
ДЗЕРКАЛО
У мене довго стояла на полиці книжка Ролана Барта «Фрагменти мови закоханого». Найменш удала із усього, що я в нього читав. Я подарував її приятельці, в яку не був закоханий, але яка любила Барта.
Цікаво, мій кіт мене любить? Чи він любить мене як Того, Хто харчі дає? До речі, треба харчів замовити.
Я дивлюся у вікно. Там нормальне сіре лютневе небо, рештки льоду на асфальті, в засніженому гнізді на верхівці клену вовтузиться пара ворон. Вони завжди сюди повертаються, от зараз прилетіли з перевіркою. На чому ґрунтується їхня, моя жадоба до існування? На тому, що небо проясніє? Що день незабаром стане довшим на півгодини, годину, дві? Що я рано чи пізно поїду в далекі небачені місця і сп’янію там? Що ці ворони сюди прилетять і знову висиджуватимуть яйця?
Чи на можливості наступного ранку відбитися в дзеркалі?
СЕНС
Сенс життя ти шукаєш, якщо навіть упевнений, що ні.
А знайти його можна тільки самому. Одному. Самій. Одній.
Решта — дзеркало.
