У Львівському Музеї народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького згоріла гуцульська гражда (комплекс, що складається з будинку і господарських будівель, замкнутих огорожею, по периметру)… Привезена туди 50 років тому із села Криворівня. Того самого села, де знімалися (і у Верховині, що поруч) «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (у фільмі ми її й бачимо; скажімо, в епізоді Різдвяного свята).
А якщо, не доведи, Боже, справді війна? Чи є хоч скільки-небудь захищеними наші культурні, мистецькі цінності? Наші музеї, архіви? Одна авіабомба, скажімо, і… Ні, не хочу навіть вимовляти вголос, що за тим «і…».
Справа не тільки у даній конкретній загрозливій колізії. Скільки їх ще може виникати в майбутньому! У 1991-му Юрій Іллєнко, на той момент голова Держкінофонду України (те саме, що Держкіно), запросив мене на роботу задля вироблення плану створення архіву фільмових матеріалів. Чомусь пригадався один із наших режисерів, який кричав мені: «Зачем мне ваш архив?? Если что - я поеду в Москву, в Госфильмофонд!». Ох, і мудрі є люди у нас, як і деінде. Хай поїде тепер…
Одна із моїх пропозицій (після вивчення зарубіжного досвіду) - використати військові підземні склади. Тоді ж бо почали зменшувати військову інфраструктуру. Нам відмовили… Були й інші пропозиції, і там незмінно враховувалася безпекова компонента.
У підсумку уже 1992 року Держкінофонд ліквідували (а нащо воно, в Гамериці кінематограф не хвінансують із держбюджету,- сказали ще мудріші, навіть від того «архівованого» режисера, людішкі при владі). Отак воно пішло-поїхало. Кіноархів ігрових фільмових матеріалів (Довженко-центр) усе ж створили, тільки він заледве не у центрі Києва. Й усе там зберігається. Хоча насправді, фільмоматеріали мусили б зберігатися за межами міста, бажано у такий спосіб, щоби у чомусь підземному, «катакомбному». Одначе ми економні люди… А скупий, та ще й дурний на додачу, платить не один раз, а тисячу…
Чому, чому так багато придурків завжди при владі і побіля неї?
На фото:
Кадри з фільму «Тіні забутих предків»
