Цього дня рівно 160 років тому Чарльз Дарвін у Лондоні вперше представив теорію еволюції. За рік, 1 липня 1859-го, в Протоколах лондонського Ліннеївського товариства також уперше опубліковано короткий виклад теорії природного відбору того ж автора.
Теорії Дарвіна в СРСР не пощастило. Радянська влада зробила її частиною антирелігійної пропаганди, що за догматичністю й нав’язливістю сама по собі тягнула на тоталітарний культ. Коли комунізм упав, багатьом стало здаватися, що й еволюція — видумка політруків, а істинну версію появи живих організмів викладають у церкві. Інакше пояснити об’єм антинаукової маячні, що часто звучить навіть від людей, обтяжених вищою освітою, неможливо. Наприклад, люблять говорити, що Дарвіна давно спростували, хоча експериментально перевірених доказів спростуванням не наводять. Але й спроб довести, що нас усіх створило незриме небесне начальство, не полишають.
Назагал незрозуміло, що більше дратує креаціоністів: те, що ми остаточно смертні чи те, що походимо від мавп. Особисто я в походженні від цих чудових тварин нічого поганого не вбачаю; ба більше, ми є лише однією з ланок у ланцюгу природи й споріднені, таким чином, з усім живим — а хіба не чудово мати таку велику й пістряву рідню? Що ж до загробного питання, то постійне сусідство з ніщо й робить наше земне існування цікавим і насиченим. Це як у хорошій п’єсі за визначенням Брехта: ти знаєш, чим усе закінчиться, але все одно відірватися не можеш. А бути кимсь створеним, значить і контрольованим — сумно. Працювати актором чи режисером у своєму театрі — це одне, а лялькою в чужому — зовсім інше.
Безсмертя — це не фактичний стан, це відчуття. Певна метафізична впевненість. Всі ми колись дематеріалізуємося. Але еволюція не спиниться. Вона творитиме й творитиме нові світи. Вона забезпечила нас унікальним варіантом нескінченного буття, в якому цінна кожна окрема мить. Де ще таке можливе?
Спасибі, Чарльз-Роберт, спасибі, друже.
