Вірна ознака того, що настає новий сезон і скоро осінь — це черговий скандал на тему «»ГогольFest» викинули з приміщення».
Це вже не вперше і не вдруге. Здається, втретє. Цього разу джерело галасу — керівництво багатостраждальної Національної кіностудії імені Довженка.
Студія — місце в певному сенсі загадкове. Про те, що відбувається на огородженій високим парканом території за адресою проспект Перемоги, 44, прості смертні знають не більше, аніж герої фільму Тарковського «Сталкер» про зачакловану невідомими силами Зону. В нашому випадку, правда, ще й ніяких сталкерів нема й не очікується. Студія потроху йде до закономірного кінця — перетворення на велику, розкрадену й нікому не потрібну руїну. Аж ось раптом.
Власне, Троїцький збирався провести там восьмий багатожанровий фестиваль «ГогольFest». Побічними наслідками мали стати прибирання території, оплата комунальних послуг, започаткування кіношколи імені Довженка. Відповідь з боку керівництва студії була коротка й чітка. За словами Владислава, з нього вимагали 9 мільйонів гривень, з яких, наприклад, оренда засохлого озера коштувала 100000, а захаращеного складу — 300000 грн. Ціна за використання забитих туалетів чи приміщень з дірявими стелями невідома.
Для людини обізнаної нічого зі сказаного Троїцьким перебільшенням не здається. Насправді історія давня. За подібний рівень сервісу студія просила свого часу не менш грубі гроші з західних кінопродюсерів, чим успішно їх відлякала. Так було й буде завжди. Бо там, де в нас задіяна держава — некомпетентна, нагадаю, і корумпована — все робиться якнайгіршим чином. І якщо в правоохоронних органах, фінансах і різних управлінських структурах реформи з гріхом навпіл розпочалися, то до культурної індустрії, судячи з усього, вони дійдуть в останню чергу — якщо від самої індустрії хоч щось лишиться на ту щасливу мить.
Так, Троїцький — приватна особа й «ГогольFest» — його особиста ініціатива, чиновникам не цікава навіть під загрозою розстрілу. Однак багатожанрові фестивалі (тим паче за участі театральних колективів), які назавжди зникли з культурної мапи столиці, могли б скласти солідний мартиролог. Ось лише ті, які можна пригадати з першої спроби: Київській міський фестиваль театрів-студій, Міжнародний фестиваль мистецтв імені Булгакова, «Київ травневий», «Березіль». Тож кожний, хто займається цією героїчною, надзвичайно потрібною й водночас абсолютно пропащою справою, заслуговує на постійну локацію й пожиттєве фінансування від держави.
Цього року «ГогольFest» не пропаде: пройде в Експоцентрі — колишній ВДНГ. Студія Довженка догниватиме, а численні мінкультівські чиновники далі проїдатимуть наші податки.
Але обійдемося без третього Майдану. Бо те, що країна з зубожілою культурою приречена на поразку, хай би яка потужна армія в неї не була, дуже скоро дійде й до найтупіших.
