Заходив на днях у Центр Пінчука. Причина одна: там виставлена наразі добірка творів київського художника Федора (Феодосія) Тетянича (1942—2007). Він називав себе Фріпулья.
Ще з початку 1990-х його можна було перестріти навесні на Андріївському — бородатого, в яскравих тюрбані й пошитій казна з чого мантії, за якою волочилося гроно бляшанок. При цьому Феодосій наповнював травневе повітря криками «Фріпулья! Фріпулья!», підхоплюваними зграйкою хіпі, що неодмінно супроводжували його в безумних маневрах центром Києва. Пробігшись кілька разів узвозом, він влягався на тротуарі у величній позі, чисто тобі живий експонат.
Інколи він притягував на Андріївський доволі живописний мотлох і споруджував з нього «зореліт» посеред вулиці. Одного разу прийшов на спектакль «Гамлет» з паралелепіпедом на голові, а на концерті якогось шведського саксофоніста виліз на сцену і влаштував імпровізацію на двох. Без нього не обходилася жодна авангардна акція в місті; якщо треба, то він сам її влаштовував, наприклад, прямо під час наукового семінару. Його вважали міським божевільним, але мав досягнення як художник-монументаліст, у Києві є зроблені ним мозаїки.
Я пропустив звістку про його відхід у нескінченність. Тетянич любив про неї поговорити. Коли почалися виставки, то виявилося, що малювати він умів не просто добре, а й оригінально. У Пінчука, правда, експонують здебільшого «фріпульську» екзотику — колажі й інсталяції з випадкових речей, саморобні книжечки, науково-фантастичну графіку, тексти, схожі на відозви ранніх футуристів; картин немає, а дарма.
Федір-Феодосій не був великим художником, проте не був і посередністю. Лишиться він, мабуть, таким собі персонажем — єдиним у нашій історії. Героєм власноруч декорованого й поставленого спектаклю.
— І останнє запитання. Чи хотіли б ви, щоб на вашу честь спорудили мавзолей?
— Ну, то вже ваша ідея. Я готовий, щоб мені там вічно продовжували життя якимось чином, але тільки щоб у жодному разі не забальзамували ще живого.
