1. Палермський музей маріонеток — місце, в якому будь-яка людина зі смаком до театру має прагнути розпастися на атоми, щоб лишитися в цьому повітрі, загуслому від поглядів рицарів і кентаврів, чортів і матрон, драконів і сажотрусів.
Заснував Музей хірург і антрополог Антоніо Паскуаліно. Тепер тут понад трьох з половиною тисяч ляльок з Італії, Китаю, Бірми, В’єтнаму, Камбоджі, Індії, Туреччини, Греції, Конго і ще казна-звідки.
2. В залі на третьому поверсі — маріонетки й декорації зі спектаклю 1987 року «Машина любові й смерті», перший акт якого був реконструкцією «Смерті Тентажиля» за Меттерлінком, поставленої легендарним польським режисером Теодором Кантором у 1937 році. Зловісний юнак у чорному, людський кістяк, дерев’яно-металеві абстракції, що символізують минуле. «Й панувала в нас така тиша, що якщо яблуко, налившись соком, падало в саду, всі бігли до вікон дивитися».
3. Традиційну виставу puppi — сицилійських маріонеток — я дивився в маленькому залі через дорогу від кафедрального собору Палермо.
Вочевидь, пуппі були середньовічним аналогом пригодницького кіна. Звісно, є наскрізний сюжет, але головний мотив — двобої на добре освітленій сцені-коробці. Метрові ляльки в яскравих, вирвиоко, костюмах важать не менше 10 кг. Рицарі в обладунках б’ються з рицарями-сарацинами, один з одним і з драконами. Стандарт — не менше 5—6 дуелей. Голоси акторів перебільшено грубі або екзальтовані. Музика в запису. Кожна смерть перетворюється на окремий трюк, персонажі гинуть максимально різноманітно (в ляльках закладені відповідні можливості). Фінал — урочисте вшанування героя, якому віддають принцесу. Блазень виголошує прикінцеву сентенцію. Гора трупів. Хепі-енд.
4. Ми водимо ляльками. Час водить нами. Ниток над своєю головою не бачить ніхто — ані ми, ані вони.
5. І це добре.
Мої враження про Палермо в рубриці «Міста і місця» читайте в найближчих номерах «Дня».
P.S. У тексті використано цитату з п’єси Моріса Меттерлінка «Смерть Тентажиля»
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День», Палермо — Київ
