Свого часу Альфред Хічкок, відповідаючи на запитання, чому він не знімає чорнявок, сказав: «Бо з ними й так усе зрозуміло».
Що саме старий цинік мав на увазі, вже не відгадати; але в одному можна погодитись: з білявками на екрані дійсно зрозуміло не все.
Хто така Катрін Денев (інтерв’ю), я не знав до 1987. Точніше, ім’я було на слуху, але моя колекція глядацьких вражень жодного фільму за її участі не містила. Аж поки я не подивився «Денну красуню». Досі пам’ятаю, де: Дніпропетровськ, кінотеатр «Октябрь», який у народі називався «Сачок», бо студенти там «сачкували» від лекцій.
«Денна красуня» була настільки прозорою для розуміння і водночас дивною, що запам’яталася одразу. Особливо дивувала сама красуня — сумирна й холоднувата, вона коїла в кадрі казна-що. Потім, набагато пізніше, були й «Тристана», й «Голод», і «Вісім жінок», і багато іншого, але в жодній з цих картин Денев навіть і близько не досягала такого рівня. При тому лишалася однаковою в будь-якій ролі незалежно від обставин.
Те саме можна сказати й про іншу знамениту, вже австралійську білявку з ідеальною маскою краси на обличчі — Ніколь Кідман: всюди однакова, з одними й тими самими гримасами, навіть у моєму улюбленому «Догвілі» Ларса фон Трієра, де вона без зайвих емоцій грає жертву численних зґвалтувань, а потім так само стримано віддає наказ про знищення цілого міста.
Нормі Джин Мортенсон, більше відомій як Мерілін Монро, з глибокими ролями пощастило менше, втім, комедія «Дехто любить це гаряченьким» (радянська назва — «У джазі тільки дівчата») таки забезпечила їй акторське безсмертя. До речі, режисер «Гаряченького» Білл Вайлдер чотирма роками раніше зняв Мерілін у комедії «Сверблячка сьомого року», найвідоміший кадр з якої — правильно, той, де в протагоністки злітає спідниця від вітру з вентиляції.
Отже, три білявки, три акторки доволі скромних талантів, тим не менш, супроводжувані оглушливою славою. Ось загадка. Ускладнення на додачу: приміром, білявка Наомі Воттс — виконавиця, явно обдарованіша за Кідман, але зіркою, по суті, не стала.
Тож у чому причина? Джентльмени віддають перевагу білявкам? Але не всім? А може, не тільки в джентльменах справа?
Гарненьке безтурботне жіноче личко, обрамлене світлим волоссям — це ангел, хто ж іще. Ангельська краса, ангельська безгрішність. Але дивитися на невинність ангелів не так цікаво, як на їхнє падіння. Бунюель і Трієр добре це знали. Знав це й веселун Вайлдер, задираючи поділ Мерілін.
Скільки б людство не відмовлялось від релігії, йому все одно потрібні — ні, не боги, а ікони. От саме це йому й дають незворушні білявки, заскочені в страшній розпусті: іконічні образи. Щоб було з ким поділитися гріхами. І це, звісно, більше говорить про нас, ніж про білявок.
Коли вид Homo sapiens усохне до останнього (останньої) грішника (грішниці), той (та) обов’язково, хай навіть за мить до небуття, знайде так само останню білявку, щоб одразу отримати і прощення, й вирок.
Але поки фінал далеко, вони — Ніколь, Катрін та інші — роблять це для нас. Грають останніх на Землі білявок.
І щось у цьому є невимовно смішне.
