На початку минулого місяця, перебуваючи у Вільнюсі, я зайшов у музей сучасного мистецтва МО. У внутрішньому подвір’ї музею було кілька доволі типових для таких місць інсталяцій. На одну з них, яка являла собою доволі громіздку комбінацію зім’ятого металу та інших уламків, я звернув увагу лише завдяки своїй молодшій і допитливішій колежанці.
Виявилося, що цей твір іспанського митця Фернандо Санчеса Кастільо називається «Синдром Герніки — «Азор»» і що дивимося ми на те, що лишилося від яхти багаторічного диктатора Іспанії Франциско Франко (правив країною з 1939 до самої смерті в 1975).
Кастільо склав інсталяцію з уламків щогли, лавок, які колись, мабуть, стояли на палубі й прямокутного знака з вицвілим написом «Азор» — усе брудно-білого кольору. Решта — це складені в штабель 48 брил зібганого металобрухту — власне корпус.
Баскське місто Герніку спільники Франко — німці — розбомбили й спалили вщент у 1937. Незабаром після цього з’явилася «Герніка» Пабло Пікассо — картина-вибух, картина-побоїще; нічого сильнішого про війну в ХХ столітті не намальовано. Після цього сама назва Герніка стала символом. Зроблене Кастільо — рефлексія в полі цього символу. Не так про злочини диктатури, як про її природу.
Як завжди буває в такого типу правителів, яхта для Франко була не транспортним засобом, а додатковою резиденцією, ознакою статусу й, отже — виявом характеру власника; на її борту навіть проводилися міжнародні переговори. Тобто це не просто корабель, а в певному сенсі — сам «каудільо».
Тобто послання художника досить чітке.
Хоч яким би самовпевненим і успішним був тиран, хоч скільки б людей вколошкав заради влади, як би вміло промивали мізки народу його штатні пропагандисти — підсумок завжди один і той самий. Усе, що їм, тим, що вважають себе вічними та всевладними, було дорогим — руйнується миттєво. Нічого тут не допоможе: ані гроші, ані сила, ані брехня.
Лишаються лише уламки, лише сміття.
Лише насмішки нащадків.
