Кінець лютого. Субота. Вечір. Кельн. Вулицями йде довжелезна карнавальна хода, яка називається «потяг привидів». Її вісь — процесія найяскравіших костюмів та ансамблів барабанщиків. Бити в барабани треба обов’язково, бо саме так можна відігнати злих духів і покінчити, нарешті, з зимою.
Довкола — веселе божевілля. Німецькі бюргери вийшли з-під контролю, починаючи з ранку четверга. Всі костюми — гарячкове змагання в химерності; спочатку, як новачок, намагаєшся занотовувати найкращі, потім кидаєш. Гуляють родинами, горлають пісні, п’ють прямо на вулицях, в автобусах, в метрі, в трамваях, але жодного лежачого тіла не знайдеш, жодної бійки не побачиш; при такій кількості народу й алкоголю це просто диво.
Цей гармидер дратує, аж доки не приєднуєшся до них, раптово здитинілих німкень і німців. Не п’єш з ними, не гуляєш з ними, не танцюєш з ними.
Ми сунемо вечірньою вулицею, погойдуючись під барабани, і поступово приходить відчуття, що за всієї мішури, реклами, сторонньої музики з тротуарних пабів тут, зараз, у цьому натовпі, пульсує щось набагато давніше, аніж паби, реклама, ліхтарі, автомобілі й трамваї, щось, що робить цих людей єдиними в їх неймовірному розмаїтті.
Багато говорять про повернення України до Європи. Щодо його шляхів — то розмова окрема і довга, а одна вірна ознака є. Коли пройде нашими вулицями такий карнавал — то це й означатиме, що ми повернулися додому.
А злі духи втекли до дідька.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День» Кельн — Київ
