Американський фільм «Пастка» (в оригіналі — Get Out, тобто «Геть», режисер і сценарист — Джордан Піл) спочатку сприймається як добре зроблений трилер.
Усіх жанрових ознак дотримано. Колосальна, просто витягаюча нутрощі напруга. Атмосфера — оманливо спокійна на початку, все більш параноїдальна згодом, причому наростає ця параноя хірургічно точними порціями. Герої змінюються відповідно: актори бездоганні.
Молодий афроамериканець, фотограф Кріс їде зі своєю дівчиною Роуз у заміський маєток її батьків. Приїздять й інші гості. Все затишно й трохи нуднувато, як буває на родинних вечірках. Тільки ось слуги — винятково чорношкірі. А панство — біле. Причому всі ліберальні, толерантні, правда, ставлять інколи дивні запитання. Поступово дивацтва складаються у ланцюжок фатальних подій.
Найбільшої дурістю було би закидати авторам зведення рахунків з політкоректністю. Їхня ціль геть інакша. Як наслідок, «Пастка» — більше, ніж трилер. Це — сатира. Сатира милою не буває.
Лиходії в «Пастці» — в першу чергу споживачі. Просто межа припустимого в них відсунута далі, ніж у звичайних людей, адже вони хочуть, за великим рахунком, життя вічного. А за такий товар можна сплатити будь-яку ціну.
Нічого особистого, тільки бізнес. Тільки торговельно-купівельні відносини. У антигероїв фільму немає жодних (расових, гендерних, релігійних) забобонів. На відміну від глядачів. Джордан Піл це чудово обіграє і виходить абсолютним переможцем.
Посмак цього виграшу — найсмішніше й водночас найстрашніше, що є в цій історії.
