Берлінська картинна галерея (Berliner Gemaldegalerie), серед усього іншого, володіє без перебільшень розкішною колекцією Північного Ренесансу, отими великими голландцями й німцями. Брейгель, Босх, Дюрер, Кранах і, звісно, Рембрандт — понад два десятки його полотен в окремому крилі.
Цього року, діставшись потрібної зали, я виявив там музейну інсталяцію, якої раніше не бачив. Поруч висіли два полотна: «Сусанна й старці» та «Видіння Даниїла», чомусь із позначенням подвійного авторства: Рейнольдс/Рембрандт. На цій же стіні, під заголовком «Автентично сфальсифіковані» — пояснення, з якого випливало, що названі картини колись належали британському живописцю серу Джошуа Рейнольдсу (1723—1792) і були ґрунтовно перероблені власником. Так, 3/4 «Сусанни» переписані Рейнольдсом, причому зі знищенням оригінального зображення. «Даниїлу» пощастило ще менше: весь оригінальний шар фарби прибраний, а поверху намальована по суті нова композиція пензля сера Джошуа. Положення фігур і краєвиди (що підтверджується начерками, знайденими в майстерні Рембрандта) ті ж самі, але оригінальна кольорова гама зникла.
Чому він це зробив? Бо подібні «поліпшення» відповідали панівному смаку епохи. Згідно з тими поглядами, Рембрандт був занадто яскравий, а, наприклад, Шекспір — занадто грубий. Обох вважали варварами і переробляли на свій лад тодішні адепти Просвітництва й раціоналізму, самі при цьому й діючи цілком по-варварськи.
Власне, мораль історії надто очевидна: усі посилання на нормативи, канони, на «так прийнято» чи «так заведено» — це ще одні щупальця древнього й усеосяжного спрута дурості, котрий досі прекрасно ладнає з людством.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День» Берлін—Київ
