Дуже багато сьогодні в Україні ходить розмов з приводу контрактної системи, яка вводиться Законом «Про внесення змін до деяких Законів України щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури».
Закон вийшов дуже «швидкий». Хоч я «за» контракт, і не перший рік про це говорю у всіх своїх інтерв’ю. Закон потрібний однозначно! Та я завжди за те, щоб реформи допомагали, або принаймні створювали такі механізми, які б у суспільстві створили позитивний рух, поступ. А не якусь регресію. На практиці закон, реформа мають створити певний рух, який дозволив би тій чи іншій галузі розвиватися. По суті реформа – це нові двері і нове дихання для професійного, аматорського, експериментального чи авторського театрів.
А цей закон тільки всіх заплутує. В ньому змішано все: музейна справа, сільський клуб, професійний театр… Наче одна галузь – культура, але вони ж є кардинально різними, тому що різні професії, різні підходи до формування тої чи іншої справи у мистецтві. Театральна справа – це дуже складний і вагомий шматок, який також пов'язаний із ідеологією.
Ті люди, які стояли за цим законом і які по дорозі від комітету до Парламенту цей закон «кастрували» так, як їм це потрібно, увійдуть до історії не як реформатори. Вони увійдуть до історії як руйнівники. Кажуть, що грошей на фінансування культури немає. А логіка у розробників одна: немає грошей – давайте всіх звільнимо. Тобто, замість того, щоб фінансувати культуру – ми просто звільнимо людей і зекономимо гроші.
Я пропонував (і я про це говорив у комітеті і висловлював свої думки листами) переглянути Закон про театр і театральну справу, і в ньому вже прописати контрактну систему. Разом з тим, у країні, де всі інші галузі працюють без контрактної системи, вводити таку лише в галузі культури – це просто цинічно! Всі галузі мають бути рівними у правах.
Переконаний, що закон потрібний у частині не обмеження, а формування захисту авторського права художника, актора, режисера, сценографа. І тоді потрібен контракт, де кожен прописує свої умови, де зазначено, що той, хто працює більше – той більше й має. Я за контракт як сам принцип. Але чому ж ми не вводимо сьогодні контракт, наприклад, у інженерії, у держслужбі, контракт із народним депутатом, який йде на вибори і багато обіцяє – давайте заключимо з ним контракт, нехай це зробить!
Наприклад, у театрі оперети давно працює контрактна система, конкурсна система. У нас створена модель успішного театру. Я знаю як це робиться – за рахунок великої натхненної роботи!
Контрактна система є на Заході. Але ми повинні розуміти, що там інший економічний стан і соцзабезпечення, люди до цього йшли роками. Там надзвичайно обмежена сила чиновника, розвинені інститути фінансової допомоги, міцне законодавство на підтримку розвитку мистецтва, є меценатство. Якщо ми порівняємо контрактний закон, який прийняли в Україні, із польським, наприклад, то у нашому законі немає ніякої соціальної складової, а там – є.
Є дуже багато людей, які розуміють, що культура це потужний інструмент, за рахунок якого тримається держава. Саме культура сьогодні не дає цій державі остаточно скотитися у прірву.
Контрактна система дає дуже багатьом бездарам дорватися до влади. Я не вірю в те, що комісія працюватиме прозоро. Її створює вищий керівний орган. Та є багато питань: які критерії, надзадачі цієї комісії, де типовий контракт? Я боюсь, що у нас контрактна система – це просто зведення рахунків!
Мене турбує те, що ніхто не бере до уваги думку митців. З’являється якийсь депутат, каже, що він все знає, а думка старшого митця сьогодні, який має звання, навіть не вислуховується. Сьогодні цим законом культуру зробили глухонімою. Вона буде махати руками, розривати душу, але її ніхто не почує.
Нам потрібно перезавантажувати культуру. Вважаю, що необхідно звернути увагу на молодих митців, потрібно відкрити гранти для навчання молодих менеджерів у галузі культури, дати їм проекти, подивитися, що вони вміють. А потім давати їм установи.
Можна було зробити зміни до Кодексу законів про працю. Прописати там можливість введення контрактної системи, розробити типовий контракт і зробити так: люди, які працюють зараз, допрацьовують період до закінчення контракту, а ті, хто набираються на роботу після набрання чинності закону – вже наймаються за новим законом. Це логічно і правильно.
Новий же закон передбачає відправити всіх на новий конкурс. Тобто всі творчі працівники, які довели щось своєю професією, сценою, ставляться під сумнів якимсь чиновником. Всіх на вулицю, а потім по-новому наберемо?! У нас репертуарний театр, і ми зараз звільнимо людей, які забезпечують виставу? А ким замінити вже завтра?
Треба знайти якийсь інший підхід до формування кадрової політики. Театри не мають такої публічності, як кіно чи телебачення. Тут люди служать роками. Звісно, мені скажуть, що тому, кого любить публіка, нічого боятися, й конкурс не страшний. Але ж цей артист свого часу вже його пройшов. Своє місце в театрі людина вже заслужила щоденною роботою, виставами і глядачем. А завтра приходить інша людина, яка можливо знає англійську мову, і каже, що той не підходить, бо не знає мови?!
Художній керівник чи режисер підбирає артиста в трупу, адже він розуміє, що є потреба під роль чи під репертуар. Мають бути різні типи, характери, типажі… На сьогодні це художнє, творче право забирається лише одним адміністративним правилом, у такий спосіб обмежують права керівника, режисера на формування трупи. Цим законом передбачено, що виграє популізм. Влада приймає рішення за режисера. Влада формує і диктує. Говорили про демократію, а до чого дійшли? Написано про комісію, а остаточне рішення за засновником театру, державними органами. Ми говоримо про боротьбу з корупцією? Що орган управління знає в партитурі чи в режисурі? Ми повертаємося до найгірших часів Радянського Союзу, коли могла прийти худрада ЦК партії і сказати: «У вас погана вистава, а ось цей чоловік ідеологічно неправильно налаштований». Це закон по боротьбі з «неугодними». Несправедливий момент.
Що цей закон дає для розвитку театру, для економічного зросту? Нічого. То ж чому не прийняли закон про меценатство театрів, про соціальний захист артистів? Напевно просто потрібно відвернути увагу від проблем, які зараз існують у галузі культури. А їх багато. І вони відводяться на задній план. Вони оголяють людей, а людина, яка має небезпеку безробіття, беззахисна.
