Європейський Союз оголосив про своє партнерство з Україною і готовність до підписання з Києвом далекосяжної Угоди про асоціацію. Настав час для Брюсселя виконати обіцянку, яку він дав Україні, а також щодо своєї політики відносно Росії. ЄС та його держави-члени повинні оголосити Москві про можливі контрзаходи з боку Союзу, в разі якщо Кремль вирішить покарати Україну за її асоціацію з ЄС.
З яких причин український Президент Віктор Янукович раптово відмовився від підписання Угоди про асоціацію з ЄС в листопаді 2013 р.? Звичайно, ніколи не виникало сумнівів у тому, що офіційно проєвропейський курс Януковича був, у кращому разі, умовним. Але все таки, Угода про асоціацію була гарною нагодою для Януковича перетворити своє в інших відношеннях невдале президентство на успіх. Підписання доленосного договору з ЄС зробило б Януковича історичною постаттю, підвищило б його шанси на переобрання Президентом 2015 р., а також надало б йому та його родині своєрідний захист від потенційних майбутніх переслідувань. Проте він повернувся з саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі з порожніми руками. Протести українців, що послідували за цим, сьогодні підривають стабільність його режиму і наочно ілюструють ті ризики, на які місяць тому пішов Янукович, змінивши зовнішньополітичний курс країни.
Ухилення Януковича від підписання парафованої його власним урядом рік тому Угоди, очевидно, не було автономним рішенням українського керівництва. Все вказує на те, що нестримно зростаючий тиск Росії на Київ останніми місяцями відіграв важливу, якщо не вирішальну роль в ухваленні цього рішення. Наприклад, в серпні 2013 р. Росія коротко продемонструвала Україні, на які наслідки та повинна буде розраховувати в разі підписання угоди з ЄС. Майже весь український експорт до Росії був зупинений на 5 днів посиленням митних процедур на російсько-українському кордоні, яке раніше не було оголошено. Збитки як українських експортерів, так і російських імпортерів склали мільйони доларів. Відтоді з боку російських офіційних представників надійшла безліч відкритих попереджень і прихованих погроз на випадок, якщо Україна підпише Угоду про асоціацію з ЄС.
Російський потенціал тиску на Україну виникає з асиметрії російсько-українських торговельних зв’язків. Частка України в загальному російському імпорті складає менше 10% і за необхідності Росія може замістити велику її частину імпортом з інших країн або товарами власного виробництва. Навпаки, частка українського експорту, який іде до Росії, становить приблизно чверть всієї зовнішньої торгівлі України (яку можна приблизно порівняти з часткою її експорту до ЄС). Велику частину товарів, що експортуються Україною до Росії, неможливо з легкістю збути на інших ринках. Тому цілі галузі української промисловості більшою чи меншою мірою залежать від російського ринку. Крім того, Україна залежить від російської сировини, зокрема від постачань «Газпрому». І наостанок, Путін вже неодноразово, як, наприклад, у випадку з розчленуванням «ЮКОСу» або з війною у Грузії, продемонстрував, що для нього чисто економічні розрахунки є другорядними.
Можна що завгодно думати про Януковича, але він, його уряд і вся Україна постали перед дилемою. У середньостроковій перспективі Угода про асоціацію містить багато шансів для України. У короткостроковому ж відношенні видатки на перенаправлення української економіки на ринок ЄС зросли в багато разів оголошеними Росією «захисними заходами». В разі запровадження Росією торговельних санкцій за серпневим зразком, для України Угода з ЄС може обійтися різким спадом її промислового виробництва, зростаючим безробіттям, соціальними потрясіннями і обвалом її валюти. Економічний стан України і без того крихкий — не в останню чергу внаслідок того, що Росія вже зараз запровадила низку обмежень на торгівлю з Україною як застереження. Подальші російські «захисні заходи» напевно приведуть країну в стан глибокої економічної кризи, яка може дестабілізувати все ще нестійку українську державність.
До цього часу ЄС реагував на цю ситуацію лише патетичними деклараціями на адресу Росії і обережними обіцянками допомогти Києву. Найпроблематичнішим є те, що держави-члени ЄС на разі не побачили жодного зв’язку між своїми власними торговельними відносинами з Росією, з одного боку, і російсько-українським конфліктом, з іншої. ЄС проголосив своє партнерство і бажання, шляхом підписання найбільшої у своїй історії зовнішньої угоди, вступити в асоціацію з Україною. Однак діяти як справжній партнер України і брати відповідальність за свою політику асоціювання, Союз, очевидно, ще не готовий. У розумінні деяких держав ЄС, їхні прибуткові торговельні відносини з Росією — це одна справа; а сьогоднішня напруга між Росією та Україною, якій сприяла східна політика тих самих держав ЄС — це абсолютно інша справа.
При цьому ЄС міг би за бажання досить швидко охолодити конфлікт між Росією та Україною, оскільки у нього є значний потенціал тиску на Москву. Асиметрія торговельних стосунків Україна-Росія дзеркально відображає в несиметричній торговельних стосунків РФ-ЄС. Найбільшим торговельним і інвестиційним партнером Росії є ніхто інший, як ЄС, з членами-державами якого Росія здійснює приблизно половину всієї своєї зовнішньої торгівлі і від яких вона отримує три чверті своїх іноземних інвестицій. Росія, щоравда, у свою чергу знаходиться в п’ятірці найбільших зовнішніх торговельних партнерів ЄС. Проте в торговельних стосунках окремих держав ЄС вона має лише незначну частку. Тоді як, наприклад, Німеччина з близько 9% від загального російського зовнішнього торговельного обсягу — це третій за величиною партнер РФ, Росія з приблизно 4,5% від загальних німецьких торговельних стосунків є лише дев’ятим за величиною торговельним партнером Німеччини.
Чи готовий ЄС взяти реальну відповідальність за своє «Східне партнерство» і політику асоціацій на пострадянському просторі? Євросоюз міг би відносно легко допомогти Україні, оголосивши, наприклад, що він прискорено реструктуруватиме своє енергопостачання, в разі якщо Москва оштрафує Україну за її асоціацію з ЄС. Росія має в своєму розпорядженні значні запаси природного газу і багато потенційних клієнтів у всьому світі. Проте, велика частина її транспортних шляхів — тобто газопроводи — веде на захід і не може бути замінена в короткі терміни і без значних витрат. Російському уряду необхідні невідкладні щомісячні європейські перкази за поставлений газ, щоб сплачувати пенсії, зарплати і стипендії населенню. Якщо дійсно дійде до торговельної війни, ЄС міг би сам встановити швидкість заміни газових постачань з Росії на енергопостачання з інших джерел. Однак, швидше за все, в цьому не буде необхідності, оскільки Кремль у своїх власних інтересах буде вимушений серйозно прийняти ці або подібні до них застереження ЄС. Сьогодні одного лише однозначного сигналу Брюсселя до Москви вистачить, щоб повернути авторитет «Східному партнерству» і зробити доцільною політику асоціацій ЄС на пострадянському просторі.
Андреас УМЛАНД — кандидат історичних наук (Dr. phil. FUBerlin), кандидат політичних наук (Ph. D. Cambridge), доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії. Член Міжнародного клубу «Валдай», науково-експертної ради Комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради України і Громадської ради української секції Міжнародної асоціації студентів політичної науки.
