Останні роки українські ЗМІ досить часто пишуть про процвітаючу в нашому суспільстві політичну апатію, і черговою статтею на цю тему навряд чи здивуєш читача. Проте проблема полягає в тому, що сьогодні в інформаційно-політичному просторі країни дана тенденція часом вислизає з уваги, йде на другий план і нерідко обговорюється у відірваному вибірковому контексті. А заслуговує вона, звичайно ж, на серйозніший і ширший погляд. Очевидним є те, що тема поширеної серед українців політичної байдужості часто випадає або попросту ще не зайняла відповідне місце в «матриці», через яку у нас, як правило, пояснюються «особливості національної політики». Йдеться про те, що сьогодні про політапатію в Україні частіше говорять ретроспективно, тобто, як про наслідок «постпомаранчевих» і нинішніх «біло-синіх» розчарувань громадян; і рідше, як про актуальну і перспективну причину вже інших суспільно-політичних процесів.
НЕЧУТЛИВІСТЬ ДО ПОЛІТИКИ І ОСОБИСТЕ ЩАСТЯ
Адже ще минулого року перед парламентськими виборами Анатолій Могильов підкреслював, що політапатія виборця — це головна небезпека для Партії регіонів. За великим рахунком, у передвиборчій кампанії 2015 року регіоналам більшою мірою належить «боротися» саме з наростаючою байдужістю до політики в південно-східних областях, ніж «безпосередньо» з конкретним опозиційним кандидатом. Своєю чергою, цілком ймовірно, що українська опозиція, виходячи з того, що акції «Вставай, Україно!» не викликали великого ентузіазму в лавах її цільової аудиторії, восени постарається зачепитися за літні антиміліційні настрої, аби в черговий раз спробувати організувати масові акції протесту в усій країні.
До речі, згідно з останніми даними фонду «Демократичні ініціативи», якщо найближчим часом спалахнуть масові протести, в них «точно» або «швидше за все» не готові взяти участь сумарно 60,6% громадян. 41% українського населення вважає, що пересічний громадянин ніяк не може вплинути на ухвали влади. Лише 8% українців активно залучено до громадської діяльності, і це на 4% нижче, ніж було 2008 року. Варто також зазначити, що рівень громадянської участі майже не відрізняється серед прибічників різних партій: 11% — серед виборців Партії регіонів, 10%— «Батьківщини», 9% — «УДАРу», 9% — КПУ, 11% — «Свободи».
Кажучи про політичну байдужість українців, потрібно зазначити, що багато громадян нашої країни перестали бачити в політиці сферу, з якою може бути зв’язане не лише загальнонародне благо, а безпосередньо особисте щастя в його матеріальному розумінні. Мовляв, «якщо політика нічим не може мені допомогти в досягненні фінансового чи кар’єрного успіху, тоді вона мені не цікава». Відбувається зсув акценту з колективно-ідеологічного рівня на індивідуально-психологічний, і в цьому процесі складно не помітити впливу вестернізації. Часто зустрічаються і такі випадки, коли навіть у представників різних політичних структур політика сама собою не викликає зацікавлення — вона для них важлива лише в тій мірі, в якій вона дозволяє отримувати особисту кар’єрну і фінансову вигоду.
Втім, не слід згущувати фарби, оскільки політична байдужість може виступати і «природною реакцією організму» на постійні забруднення політичного повітря, що особливо актуально у випадку з українською політикою. І людей, які відсторонюються від політики, щоб не дихати цим забрудненим повітрям. Врешті-решт, у кожного є своя специфіка темпераменту і право на особистий вибір.
НЕПРЯМИЙ НЕГАТИВ І ДЕМОКРАТИЧНИЙ ПОЗИТИВ
У той же час політапатія може мати негативний вплив не лише на політичне життя суспільства, але й на інші соціальні процеси. Про це свідчать результати нещодавнього соцопитування, проведеного Асоціацією благодійників України серед 57 експертів у цій галузі. Відповідаючи на запитання про те, чому Україна в рейтингу «Світовий рейтинг добродійності» організації CAF за останній рік здала свої позиції, 46% експертів серед причин вказали те, що політична апатія українського населення переноситься і на громадську сферу. Тут можна провести певні паралелі з тим, як недовіра українських громадян до політичних інституцій країни екстраполюється і на організації «третього сектора».
А тепер звернімося до позитивних властивостей політичної індиферентності, яку виділяють учені, і відзначимо, що цей позитивний бік має особливе значення в сьогоднішній Україні. Ілона Іванова в роботі «Поняття «Політичної апатії» в сучасній політичній науці» пише, що в цілому ставлення дослідників до політичної апатії є негативним, і це обумовлено сприйманням демократії як влади народу. «Тому неучасть, політична пасивність громадян сприймаються як криза демократії, — зазначає автор. — Такий погляд є не зовсім правомірним. Адже сучасна демократія передбачає наявність інституційних умов для реалізації ідеї свободи. Інша річ уже їхнє використання або нехтування ними. Розуміння неможливості існування демократії в її первинному сенсі веде до появи сучасних концепцій демократії, де політична пасивність частини суспільства виступає не негативним, а навіть позитивним явищем, яке служить для підтримки стабільності демократії і збалансованості її інституцій».
Окрім цього, варто додати, що в деяких випадках політапатія може знижувати рівень соціальної напруги і політичної агресії, а наскільки це важливо в сьогоднішніх українських реаліях говорити зайвий раз не випадає.
