Георгій Львов був ліберальним російським політиком, який прийшов до влади після Лютневої революції 1917 року. Він проголосив свободу преси і демократичну свободу, мав тверду позицію і хороший план. Він працював над усім, тільки не над головною проблемою, якою на той час була аграрна реформа. У липні 1917 року він відійшов від справ, а після Жовтневої революції йому довелося тікати до Америки.
Бальцерович у Польщі не згаяв ані хвилини після 12 вересня 1989 року, коли його обрали відповідальним за реформи віце-прем’єром у першому некомуністичному польському уряді. Він підставив під удар багато груп, наробив купу помилок, але він скористався допомогою Заходу, стабілізував валюту, і увійшов в історію Польщі. Він розумів, що реформи після революції — це гра не тільки на бали, а й на час.
Соціальні очікування в Україні значно перевищують ті, що можна було спостерігати після Помаранчевої революції. Тому половинчасті заходи можуть наробити біди. Пропозиція Європейського Союзу не краща за ту, яку отримав Янукович під час доленосного саміту у Вільнюсі. Хтось скаже, що гроші лежать на столі. Але самі лише гроші не вирішать проблем в Україні. Джон Керрі заявив у Києві про фінансову допомогу в сумі одного мільярда доларів, ЄС обіцяє надати 11 млрд євро, а Міжнародний валютний фонд — 3 млрд доларів. Київ не отримає більшу частину цих коштів готівкою — грошей, які надійдуть на банківські рахунки уряду України, повинно вистачити лише на виплату зобов’язань перед пенсіонерами та працівниками сфери охорони здоров’я. Це зменшить ризик раптового колапсу державних фінансових установ і повстання проти Турчинова та Яценюка. Невиплата соціальних пільг в Україні — ризик несамовитих протестів під популістськими закликами до націоналізації майна багатіїв, віддайте «усе» народу, і т.п. Люди мають право злитися, адже останніми місяцями уряд Миколи Азарова навмисне відкладав виплату пенсій, щоб звинуватити Майдан у затримках. Люди, особливо якщо приносять жертву революції, не можуть бути терплячими і прощати надто довго. Через кілька тижнів почнеться гостра критика Яценюка, можливо, навіть підігріта якимись активістами з Майдану, і з’являться популістські гасла про «руйнацію» його ідеалів. Немає сумніву, що російська пропаганда направлена на перегляд нового уряду. Тож від Лютневої революції в Україні до наступної може минути так само мало часу, як у Петрограді в 1917 році, і найгірше може бути ще попереду.
Щоб уникнути цього сценарію, ЄС повинен спершу надати невідкладну допомогу готівкою: надійність обіцянок ЄС — один з елементів соціальної легітимності нового уряду в Києві. Пізніше, але ще до початку виборів, запланованих на 25 травня 2014 року, ЄС має поєднати зусилля зі Сполученими Штатами і спільно підготувати й публічно презентувати вичерпний план для України, скажімо так, новий План Маршалла. Він повинен складатися з фінансової програми на 7—10 років, програми розвитку бізнесу в Україні, щоб стимулювати створення хоч невеликого середнього прошарку суспільства. Частиною цього плану повинна бути також конкретна і не надто віддалена дата підписання Угоди про асоціацію з усім ЄС (до виборів) і відміна візового режиму. Фінансова допомога повинна бути набагато більшою, аніж попередньо заявлена, але розбита на стадії і контролюватися повинна нещодавно заснованою Радою донорів і Друзів України. Вона виконуватиме дорадчу і контрольну функції: як витрачати кошти, як реформувати різні аспекти соціального життя в Україні, і т.п. Така установа повинна поєднувати професіоналів різних галузей, країн та інституцій, включаючи неурядові організації.
Справа у тому, що люди на Майдані вимагали зміни не лише дійових осіб, але й самих правил гри в Україні. Яценюк за цей час повинен попередньо стабілізувати бюджет, щоб ввести антикорупційний закон, заборону фінансування партій олігархами, провести реформу судів і створити сильні уряди на місцях. Якщо коротко, то план для України поділений на дві частини: за короткий час Захід повинен виконати свої зобов’язання, а український уряд — розпочати реформи. Ці плани схожі на антибіотики — вони мають ефект лише у правильному дозуванні й у правильний час, інакше може стати навіть гірше.
Якщо ЄС, США й Україна спроможуться реалізувати 90 відсотків цих ідей до виборів, є вірогідність того, що Яценюку не доведеться розділити долю князя Львова, а люди підтримають політиків, які очолили країну. Будь-яка непослідовність і втрата часу буде використана Володимиром Путіним, який нещодавно зазначив це між рядків. Крим — ніщо, у порівнянні з тим, що може статися: прокляттям нового уряду можуть стати проросійські протести із сепаратистським, соціальним чи політичним підґрунтям. Така дестабілізація, підтримувана російською пропагандою, може мати неймовірний розмах.
Якщо ЄС зупиниться на фінансовій ін’єкції Києва і підписанні лише політичної частини Угоди про асоціацію, а Сполучені Штати обмежаться лише загальною заявою про «мільярд доларів», це означатиме, що Захід не зрозумів, що українці прагнуть чогось більшого, ніж проста заміна одних політиків іншими. Це означатиме, що Євросоюз і Сполучені Штати знову не вивчили український урок і хочуть купити дешеву стабілізацію без реформ. Той, хто намагається здійснити таку трансакцію, завжди отримує дешеву підробку, яка переведе наступні стадії революції у більш радикальну форму. ЄС і США досить несподівано повинні переглянути велику частину своєї зовнішньої політики. Якщо вони цього не зроблять, то за кілька років на нас чекатимуть іще більші загрози, аніж сьогодні.
Схоже, що шанс Яценюка стати українським Бальцеровичем залежить не лише від самого прем’єр-міністра, а й від міжнародної спільноти, яка вже вербально підтримала його уряд. Тепер настав час конкретики і розуміння того, що ця підтримка України — гарантія безпеки у майбутньому.
