З одного боку, в підсумковій декларації удалося зберегти пункт про підтримку територіальної цілісності України й засудження «незаконної анексії Криму й Севастополя». З другого боку, пункт із засудженням російської анексії Криму підтримали лише країни ЄС, оскільки з держав «Східного партнерства» проти нього виступили Вірменія й Білорусія. У декларації говориться про «європейську перспективу» України, Грузії та Молдови, але немає згадки про можливий майбутній вступ цих держав до Євросоюзу. Навпаки, канцлер Німеччини Ангела Меркель прямо попередила, що розширення Євросоюзу не стоїть на порядку денному Ризького саміту й що програма «Східне партнерство» — це не спосіб потрапити до Євросоюзу, а лише спосіб наблизитися до його стандартів. А голова Євроради Дональд Туск нагадав: «Ніхто не обіцяв, що «Східне партнерство» автоматично означатиме шлях вступу до ЄС». У Ризі Україні надали третій пакет макрофінансової допомоги на 1,8 млрд євро до 2016 року включно, але для країни з 40-мільйонним населенням, що балансує на межі дефолту, це крапля в морі. За це Україні довелося зобов’язатися забезпечити фінансову прозорість, прозорість управління держпідприємствами, антимонопольні та фінансові реформи, боротьбу з корупцією й т.п. Далеко не факт, що всі ці обіцянки будуть виконані, але гроші, ймовірно, європейці все одно дадуть.
Головний же програш української дипломатії на ризькому саміті зводиться до того, що Україні не лише не було негайно надано безвізовий режим, а й точні часові рамки можливості його надання в найближчому майбутньому не були визначені. До кінця 2015 року Україна мусить лише виконати певні умови, але немає жодних гарантій, що з початку 2016 року українці дійсно зможуть їздити до Європи без віз. Тим часом, безвізовий режим — це єдиний відчутний бонус від угоди про євроасоціацію, який жителі України розраховували отримати просто зараз. Це полегшило б умови їх перебування в країнах Євросоюзу й сприяло б зниженню соціальної напруженості в Україні.
• Причини, з яких Євросоюз не квапиться пускати українців до Європи без віз, наче лежать на поверхні. Тут і відсутність паспортів європейського зразка і європейського рівня захищеності. Тут і відсутність реального контролю на кордоні з Білоруссю та Росією, причому не лише в окупованій частині Донбасу. Тут і потік зброї, що неконтрольовано йде із зони АТО. Тут і побоювання, що з України, що перебуває в глибокій фінансовій кризі й у стані неоголошеної війни, до Євросоюзу піде масовий потік біженців. Адже наразі дуже гостро стоїть питання з біженцями до Європи з південного напрямку, з Африки, Сирії та Іраку, і ніхто в Брюсселі не хоче, щоб такий же потік пішов через східні кордони ЄС. Усе це так. Додамо сюди ще те, що реальні реформи в Україні майже не просуваються, а боротьба з корупцією здебільшого імітується. Але головна причина, чому Євросоюз не квапиться наближати до себе Україну, як виглядає, лежить зовсім в іншому. У Брюсселі як і раніше дуже бояться Росії. У Москві це знають і вправно нагнітають істерію. Невипадково тільки що віце-прем’єр Дмитро Рогозін, який грає роль відмороженого яструба, в черговій пригрозив європейцям: «Танкам візи не потрібні!» А чимало європейських обивателів, та й не лише обивателі, подібні погрози сприймають серйозно! Так само, як і погрози Путіна в разі чого розчохлити ядерний арсенал. Хоча нормальною реакцією на такі людоїдські пасажі мала б бути проста відповідь: «Спробуйте!» Хуліган, що розперезався, лякає лише тих, хто хоче злякатися, а в разі відсічі весь запал його кудись зникає. Ядерного шантажу побоюється дехто й у США, тим паче що для президента Обами годиться будь-який привід, щоб не вводити нові санкції й не переходити до жорсткішої конфронтації з Росією.
• І Євросоюз побоюється надто наблизити до себе Україну й інші пострадянські країни, щоб не розлютити Росію ще більше. Мов заклинання, представники Євросоюзу повторюють, що «Східне партнерство» ні в якому разі не спрямоване проти Росії. І в Москві чудово знають, що в Євросоюзі дійсно не хотіли б завдавати якоїсь подальшої шкоди відносинам з Росією і готові до компромісу з українського питання. Ось і журнал «Шпігель» пише, що, якщо Путін заявив, що він бачить Донбас у складі федералізованої України, отже, він пішов на значні поступки Україні й реально готовий до врегулювання кризи. А деякі німецькі політики починають говорити, що нічого поганого у федералізації України немає. От Німеччина — федеральна держава. І нічого. Живе, благоденствує й розпадатися не збирається. Але тут слід зауважити, що коли 1871 року Німецька імперія створювалася саме як федеральна держава, це було вільне рішення німецьких держав, що існували в той час, без будь-якого тиску ззовні. Цікаво, як би відреагував «залізний канцлер» Отто Бісмарк, якби Російська імперія, наприклад, у той момент вимагала б від нього зробити Німеччину унітарною державою.
• А якщо Українська федерація створюватиметься не з волі українського народу, а за вказівкою сусідньої держави і її маріонеток, то така держава ні в якому разі не буде життєздатною. Просто нинішні ДНР і ЛНР, зберігши повну незалежність від України й повну залежність від Росії, легалізувавши свої незаконні збройні формування й перебування російських військ на своїй території, з формальної точки зору залишатимуться частиною Української держави й отримуватимуть усі соціальні виплати з українського бюджету, не сплативши до цього бюджету ні гривні. Крім того, вони матимуть право вето на всі зовнішньополітичні рішення Києва. При цьому сепаратисти пошлють до Верховної Ради своїх парламентаріїв, фактично призначених Москвою. З самого початку української кризи, одразу після повалення Януковича, Путін прагнув в Україні саме такого сценарію. Щоправда, спочатку він розраховував, що підконтрольних йому українських регіонів буде значно більше, що до Донецька й Луганська як мінімум додадуться Харків, Дніпропетровськ і Одеса. Але й двох сепаратистських республік у складі насильно федералізованої України Путіну буде цілком достатньо. Таке потворне державне утворення довго не проіснує. Залишаючись формально незалежною державою, Україна в цьому випадку цілком і повністю залежатиме лише від однієї держави у світі — від Росії. І тоді досить швидко в Україні з’явиться проросійський уряд. Створення такого уряду й розвал нинішньої Української держави і є метою Путіна, а зовсім не приєднання депресивного Донбасу до Росії. Тому коли він говорить, що не бачить Донбасу у складі Росії, він говорить сущу правду. Йому потрібен Донбас в Україні, щоб розвалити Україну й повністю її підпорядкувати. Тому ніяких поступок з боку Росії немає, й не передбачається.
• І якщо керівництво Євросоюзу піймається на вудку Путіна, наслідки можуть бути катастрофічними і для України, і для ЄС. Здача України на милість Росії та поява в Києві маріонеткового проросійського уряду неминуче призведе до розколу країни. Захід і Схід України опиняться у стані перманентної громадянської війни, кордон між ними стане новою Берлінською стіною, і до Європи хлине потік українських біженців, якого так бояться сьогодні в Євросоюзі. А компроміс між Росією і Заходом щодо України неможливий у принципі. Москва вимагає собі гарантій невступу України до НАТО і ЄС. Проте навіть якщо нинішні керівники держав Євросоюзу і США подібні гарантії дадуть, це буде не більше ніж протокол про наміри, який ні до чого не зобов’язуватиме ні нинішніх лідерів, ні, тим паче, їхніх наступників. Адже не можна ж насправді включити до статутних документів Євросоюзу й Північноатлантичного пакту положення, що категорично забороняють цим організаціям приймати до свого складу Україну. Неможливість юридично оформити компроміс щодо України робить безперспективними переговори стосовно його досягнення. Замість того щоб шукати нездійсненного компромісу з українського питання керівникам держав Євросоюзу необхідно допомагати Україні боротися з російською агресією. Найближчі й найочевидніші кроки тут — це введення в дію в повному обсязі не пізніше початку 2016 року як угоди про Євроасоціацію України, так і безвізового режиму для всіх українців, що в’їжджають до Євросоюзу.
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва, спеціально для «Дня»
