Вперше за часи існування ООН у державі — постійному члені Ради Безпеки цієї організації було ліквідовано вкрай недосконалу, проте все ж демократію з реальною багатопартійністю, зі свободою слова, з не надто прогнозованими парламентськими виборами, — натомість встановлено неототалітарний режим (тобто такий режим, де, якщо мовою науки, неможлива інституційна ротація еліт). І що? «Обраного президентом» за умов неототалітарної єдності вождя і народу Путіна дружно привітали лідери провідних держав світу.
Вперше з часів Гітлера і Сталіна десять років тому велика держава здійснила вторгнення на територію іншої країни задля того, щоб відрізати від цієї країни якомога більші території для своїх маріонеткових квазідержав. І що? Євросоюз констатував, що винними у війні є обидві сторони, але при цьому де-факто зробив парією на міжнародній арені президента країни — жертви агресії.
Вперше після Другої світової війни Росія під проводом Путіна перекреслила всі конструкції європейської безпеки, силою приєднавши до себе Крим. І що? Не катастрофічні для економіки та символічні в політичному сенсі санкції з боку Європейського Союзу, США, Канади та ще низки держав. І все!
Вперше в історії Росія порушила колективні гарантії непорушності кордонів і незастосування сили, дані іншій державі в обмін на добровільну відмову тієї від ядерної зброї. І що зробили інші гаранти, залучені до цієї справи? Навіть не надали державі-жертви економічної компенсації за втрачені території, де-факто обмежившись символічними політичними та економічними жестами.
Вперше за всю історію регулярні війська кремлівського режиму відкрито вступили у війну на Близькому Сході на боці диктаторського режиму однієї з держав цього регіону, порятувавши від заслуженої розплати цей режим, здавалося б, уже приречений на загибель завдяки спільним зусиллям західних держав та їхніх місцевих партнерів. І що в підсумку? Попри заяви про «виведення військ», попри загибель кількасот росіян («мы за ценой не постоим!»), ударні російські сили залишаються в цьому регіоні, натомість почала скорочуватися присутність там західних держав та їхня підтримка противників режиму.
Вперше... Список можна продовжувати. Зазначу, йдеться про факти, а не про їхню інтерпретацію російськими та проросійськими журналістами і пропагандистами, включаючи осіб з ученими ступенями провідних західних університетів. А якщо ще зважити на форму, на «обгортку», в якій все це подається не лише підданим Путіна чи Лукашенка, а й громадянам більш чи менш демократичних держав, то В. В. Путін починає головою сягати хмар, а ногами спиратися на слонів та черепах, що на них тримається світ...
І не кажіть, що то лише форма; ті, хто не обмежував свою філософську освіту постмодерними витребеньками, де добро і зло виступають «примітивними категоріями», а світ є грою сенсів, добре знають: форма містить у собі сенс, а в цілій низці ситуацій вона не лише «прилипає» до цього сенсу, а й підганяє його під себе.
Тим більше, що сучасна цивілізація схильна надавати більшу перевагу саме формі, нерідко зведеній саме до «яскравої обгортки», до «рекламного ролика»...
А російська пропаганда, ба більше — вся політика має саме таку «обгортку». Російський соціолог Ігор Ейдман (до речі, двоюрідний брат Бориса Нємцова), який змушений був виїхати до Німеччини, так на підставі проведеного ним дослідження характеризує переважне число російськомовних емігрантів до цієї країни: «Путін для них — «отличный руководитель». Ось що кажуть такі емігранти: «Він більше зробив би в соціальній сфері, для підвищення рівня життя людей, але всі сили ідуть на те, щоб відбиватися від американців. Таким чином він зберігає Росію та мир на землі... Тепер Путін навів порядок і відновив зруйновану країну. Тому американці хочуть його скинути, використовуючи всяких Навальних». Що цікаво, Німеччина для цих її тепер уже громадян не є самостійною державою, на неї тисне Америка, а Путін і Німеччину, і всю Європу намагається врятувати...
І якби ж так вважали лише вихідці з Росії — у континентальних європейських країнах нерідко 20 — 25% корінного населення мають такі ж позиції. І не випадково у програмі нового уряду Італії — зняття санкцій ЄС проти Росії.
Звичайно, Путін — не господар світу. Проте він і не ізгой світової політики, як полюбляють називати його деякі українські аналітики. Попри те, що за ВВП на душу населення Росія 2017 року поступилася не лише Китаю, а й Гвінеї, Маврикію та Мальдівам, попри соціально-економічний занепад величезних територій, попри неефективність науково-технологічного сектору, попри всі інші грандіозні негаразди, абсолютна більшість росіян буквально молиться на Путіна, а західні лідери змушені їздити до нього і намагатися домовитися хоча б про щось. Ба більше: прем’єр Ізраїлю Натаньяху для цього чіпляє на себе «колорадську» стрічку, символ війни проти України та вірності заповітам Сталіна, а канцлерін ФРН Меркель змушує себе забути, як 11 років тому головний «кремлівський чекіст» зловтішався, лякаючи її лабрадором Коні (Меркель дуже боїться собак, і це відомо всім). Попри все, західні політики і мас-медіа змушені сподіватися, що Путін виконає бодай частину своїх обіцянок. Бо ж Росія — це не лише ядерні боєголовки, а й газ і нафта, конче потрібні Заходу. Особливо за умов, коли ціна на нафту Brent — базову для ціноутворення на енергоносії — знову перевищила $80 за барель. А це матиме наслідком зростання цін на газ і дещо менше, але все одно помітне — на вугілля. З відповідними геополітичними наслідками, хоча б тими, що шалені нафтогазові доходи дадуть змогу посилювати армію і купувати західних політиків і мас-медіа...
А уявіть, як усе це подасть російська міфотворча пропаганда?
Бо ж навіть чемпіонат світу з футболу майже ніхто й не намагався забрати у Росії, у неототалітарної держави-агресора, де влада жорстоко вбиває не лише людей, а й (де ви, «зелені» і зоозахисники світу?) безпритульних собак і котів.
Повторю ще раз: Путін не господар світу. Ним він є лише в системі міфології неототалітарного штибу. Але ж класична тоталітарна міфологія змогла у ХХ столітті полонити сотні мільйонів, а часом і мільярди людей і стати загрозою існуванню світової цивілізації. Хто сказав, що неототалітарна міфологія не здатна на такі самі речі? Похитнути путінський імідж «господаря світу» досі не змогли жодні санкції; видається, що потрібно радикально змінити формат боротьби з тією небезпекою для цивілізації, яка йде з Кремля та Луб’янки. І змінити якнайшвидше, бо збільшення нафтогазових доходів надасть режиму Путіна додаткові ресурси для успішного нищення світової демократії зсередини, з використанням можливостей тієї ж демократії.
