Пам’ятаю, в ті далекі часи, коли про Фейсбук ще ніхто не знав (так-так, було таке), головною соціальною мережею слугував такий собі Живий Журнал. У деяких моїх читачів він і зараз напевно припадає віртуальним пилом десь глибоко в закладках. Власне, одного разу під час лінькувато-неуважного серфінгу по випадкових сторінках мене занесло в ЖЖ російського нациста. Зразковий випадок: фюрер, свастика, надлюди, нижчі раси, весь комплект.
І власне цей унікум (мешканець країни, яка, нагадую, побудувала свою ідентичність на тому, що колись перемогла Гітлера) розводився про нацистську ідеологію, шо в ній нічого поганого для росіян немає: адже брали ж трофейну зброю в німців на полі бою, ну так от і ця корисна світоглядна система – це, мовляв, теж наш трофей, наша зброя, аби бити ворогів.
Я згадав той пасаж, коли побачив фотографії з Бучі та Ірпіня. І ще подумав, що тепер розумію, що насправді означає російське "можем повторить".
Так, цей слоган дійсно про Другу світову. Тільки стосується він не так радянської армії (хоча і її теж), а німецької. І не всієї німецької, а в першу чергу частин СС, а також гестапо й інших бузувірів. Бо взяття заручників з цивільних, страти й депортації тих-таки цивільних, повальний грабунок і знищення всієї інфраструктури, випалена земля – це саме тактика “Гітлера-визволителя”.
І ось ХХІ століття, через 77 років після Другої світової. Росіяни прийшли повторяти.
Повторили.
Правда, забули, як закінчили їхні вчителі.
