Існує стара жартівлива загадка: «Деякий футбольний уболівальник завжди правильно називав рахунок до початку матчу. Як йому це вдавалося?» Відповідь на загадку була такою: «Рахунок до початку матчу завжди — 0:0».
Проте українська політика — не футбол. Тут президентський матч ще не почався, він стартує лише під Новий рік, проте рахунок вже ведеться. Причому він такий, що на нього краще не дивитися людям зі слабким серцем.
За останніми соціологічними даними (опитування провели КМІС, Центр Разумкова і Соціологічна група «Рейтинг»), антирейтинг Петра Порошенка перевищив 51 відсоток. Тут важливо навіть не стільки те, що більшість українців готова голосувати за кого завгодно, аби не за президента, що діє. Важливіше, що ще навесні їх кількість сстановила 45,3 відсотка, про що я тоді і писав. Антирейтинг зростає, попри всі старання очільника держави, і, як убачається з усього, переламати цю тенденцію навряд чи вдасться. До того, в чому причина такої нелюбові українців до свого президента, ми ще повернемося. Поки що варто звернути увагу на інших кандидатів.
Юлія Тимошенко начебто може тріумфувати — в рейтингу вона лідирує. Але й для неї звучить тривожний сигнал, оскільки за цих півроку її антирейтинг теж посилився: він виріс з 25,2 відсотка до 27,5. Зростання невелике, але більш ніж кожен четвертий українець (хоча і менше поки що, ніж кожен третій) готовий голосувати не за Юлію Володимирівну. Мабуть, у першому турі виборів це особливої ролі зіграти не повинно. Інша річ — другий тур, а що він буде, в цьому навряд хтось сумнівається. Тут уже громадяни будуть голосувати за принципом «хто завгодно, лише не...».
Проте головний ньюсмейкер зараз, звичайно, Володимир Зеленський. Якщо людина не проводить передвиборчої агітації від слова «зовсім», не пропонує жодної політичної програми і навіть не заявляє твердо, що має намір балотуватися в президенти, проте тримає в рейтингу друге місце — це... ні, не диво і не парадокс. Це вирок правлячому класу України, який скомпрометований настільки, що громадяни країни вважають політиків не своїми представниками, а своїми мало не ворогами. І готові підтримувати популярного шоумена лише за те, що він — не один із них.
Чи піде Володимир Зеленський на вибори та чи виграє їх, не так і важливо. Важливий «феномен Зеленського», який вже став наявним фактом. Це — вотум недовір’я не конкретному політикові, а українським політикам як явищу. Що ж особисто до Зеленського, то у нього на руках дуже сильні козирі — проте потрібно ще розіграти їх з розумом.
А тепер повернемося до Порошенка. Він, мабуть, і не заслуговує на титул «Батька Вітчизни», проте для країни зробив немало — і російську навалу зупинив, і апарат управління збудував, і армію зібрав, як кажуть, на коліні... Проте більше половини громадян не бажають бачити його очільником держави на другий термін. У чому причина?
Так, Петро Порошенко — найбагатший в Європі президент найбіднішої в Європі країни. Але невже виборці, голосуючи 2014 року за Порошенка, не знали, що він олігарх? Проте тоді ставлення до цього факту було абсолютно іншим.
Зростає розрив між багатими та бідними? Але щодо цього, як і взагалі економіки, питання потрібно ставити не президентові, а Кабміну.
Минулого разу, пам’ятається, Петро Олексійович балотувався під гаслом — «Жити по-новому!» А сьогодні слоганом «Армія, мова, віра!» Порошенко цілком виразно позначив свої пріоритети — вказав, що саме він вважає важливим для себе і для майбутнього України. І якщо ретельніше розглянути, ця майбутня Україна починає підозріло нагадувати орбанівськую Угорщину або качинську Польщу.
А як щодо повноцінної інтеграції до Європи (пам’ятається, кілька років тому саме цього вимагали на Євромайдані)? Або демократії, для якої існування олігархів як політичного явища є неприйнятним? Або викорінювання корупції? Ні, не боротьби з нею — з корупцією борються вже не один рік, а вона від цього лише посилюється — а викорінювання? Або хоч невеликого скорочення разючого розриву в статках між верхами та низами?
Зважаючи на його передвиборчу агітацію, Порошенко вважає всі ці речі незначними. Якщо ж подивитися на зростання його антирейтингу, більшість українців вважає інакше.
Звичайно, ще рано робити якісь прогнози про результати виборів. Гонка хоча де-факто розпочалася, але багато учасників до неї ще не долучилися. Наприклад, той самий Терещенко хоча і заявив про намір балотуватися, але відтоді ознак політичного життя не виявляє. На мій погляд, ця рушниця може ще вистрілити.
Упевнено мало що можна сказати. Вочевидь буде другий тур.
