Міжнародна спільнота готується до Мюнхенської безпекової конференції, яка цього тижня збере понад 500 гостей, включаючи 40 глав держав та урядів. Мій робочий тиждень почався з зустрічей у Краматорську – 150-тисячному промисловому місті на Донбасі, яке зазнало російської окупації, але будо звільнене українською армією. Чотири роки тому, 10 лютого 2015 року, Краматорськ обстріляли з російських реактивних систем залпового вогню «Смерч» забороненими касетними боєприпасами, . Загинуло 17 людей, 64 особи було поранено.
На Донеччині і Луганщині ми говорили про щойно ухвалені зміни до Конституції, які закріплюють євроатлантичний курс України, і важливість об’єднання зусиль для того, щоб ніхто не зміг перешкодити Україні реалізувати її геополітичний вибір. На лінії зіткнення передбачене Мінськими домовленостями припинення обстрілів так і не стало реальністю.
Ми були в приміщенні, з вікон якого видно позиції окупантів. У темний час доби тут діє світломаскувальний режим, а вдень - займаються дітки. Ми були на пунктах пропуску – фактично кордонах всередині суверенної держави. І знаєте, чого найбільше бояться люди тут, коли ми модернізуємо збільшуємо кількість пунктів для обігріву, залів очікування, віконець для роботи прикордонників? Люди бояться, що ці пункти пропуску залишаться назавжди. Тут знають, що таке «русскій мір» насправді. Розуміння цього починається, хоча й з великим запізненням, у Європі, де все більше російська пропаганда намагається створити зону постправди.
Світ постправди з притаманною їй постлогікою знищить остаточно Гельсінкський світопорядок, якщо ми не навчимось називати речі своїми іменами: брехню – брехнею, крадіжку – крадіжкою, агресію – агресією, руйнацію договору – руйнацією договору. У 2005 році один з євразійських лідерів висловив у себе вдома тугу за «найбільшою геополітичною катастрофою», якою він вважає розпад СРСР. А вже у 2007 році тут, на Мюнхенській безпековій конференції, було проголошено тези про неприйнятність існуючого світопорядку. Вже у 2008 році цей лідер приступив до руйнації Гельсінкського світопорядку, вдершись до Грузії. Так розпочалась ера путінських війн, яка продовжилась агресією проти України, крадіжкою Криму та Севастополя, інтервенцією на Донбасі. Потім була Сирія, спроба державного перевороту в Чорногорії, зараз Венесуела.
Зараз ми спостерігаємо новий етап зламу світопорядку – Росія брутально руйнує Договір про ракети середньої й малої дальності (ДРСМД), який з 1987 року був основою стратегічної стабільності у Європі. Причому робиться це підступно, з намаганням виставити винуватцем іншу сторону-учасницю ДРСМД. Зверніть увагу – перше випробування росіянами ракети 9М729 відбулось ще 2008 року. Тобто інструментарій для зламу безпекового балансу на свою користь готувався заздалегідь. Курс на торпедування ДРСМД був визначений завчасно, значно раніше, аніж відбувся перший пуск нової ракети. Перші заяви про можливість (тоді ще гіпотетичну) виходу Росії з Договору про РСМД прозвучали з Москви ще в червні 2000 р. Очевидно, що ностальгічна риторика з Москви з приводу СРСР була відображенням вже втілюваних планів з розробки нового різновиду наступальної зброї.
Ми стоїмо на порозі нової масштабної гонки ракетних озброєнь. І Україна, як країна-учасниця Договору, закликає партнерів вжити дієвих заходів до його порушників, і тим самим змусити Росії відмовитися від небезпечних планів.
Очевидно, що коли Росія нехтувала і продовжує нехтувати міжнародним правом, як це було у випадку з окупацією та анексією Криму 5 років тому, просто умовляння та переговори не є дієвим інструментом. Варто вести мову про асиметричні дії у відповідь. Найближчі 6 місяців, протягом яких ДРСМД має завершити свою дію, мають стати періодом дій Європи, а не словесних перепалок між союзниками.
Важливо, що позиція ЄС полягає у збереженні ДРСМД. Виступаючи у Гарвардській школі наук і міжнародних справ імені Кеннеді в Кембриджі (США) на початку грудня 2018 р., очільниця європейської дипломатії Федеріка Могеріні наголосила на спільності інтересів Європи і Америки у протистоянні викликам з боку Росії і закликала зберегти цю єдність. Раніше, у листопаді 2018 року вона відзначала, що «однією з проблем договору є те, що у ньому відсутні механізми примусу до повного виконання». З цим важко не погодитися.
Чи є в арсеналі Європи засоби, які змусили б Москву зупинитися? Безумовно, потрібне лише усвідомлення рівня загрози і політична воля.
Перш за все, слід припинити реалізацію будь-яких спільних з Росією проектів, зокрема, будівництво газопроводу «Північний потік-2» та другої нитки «Турецького потоку» по території ЄС. Відмова від таких проектів чи, як мінімум, їх зупинення на 6 місяців, може стати одним із таких асиметричних механізмів примусу до відмови від гонки ракетних озброєнь.
Також логічним є зменшення закупівель енергетичних ресурсів у країни-порушника ДРСМД. Адже доходами, отримуваними від їх продажу, фінансуються програми нових озброєнь, втручання у справи зарубіжних країн, агресія. До речі, нещодавно, одна з провідних польських компаній зменшила закупівлю російської нафти на 30% протягом найближчих 3 років, замістивши її нафтою з інших джерел. І це приклад, гідний наслідування.
Ще одним напрямком тиску на країну-порушника має стати заборона на постачання в Росію будь-яких технологій та обладнання, що можуть використовуватися для розробки й виробництва нових озброєнь, а також припинення співпраці та інвестицій у галузях, пов’язаних з російською обороною.
Злочинні діяння Кремля та російських військ, де б це не було – ракетні удари по українському Краматорську, чи авіаційні бомбардування мирного населення в сирійському Алеппо, чи демонстративне нехтування міжнародним правом і договорами – не повинні лишатися безкарними з боку міжнародного співтовариства. Саме це Кремль має почути з Мюнхена.
