Уряд Гройсмана майже реальність. Головне питання – чи буде вирішено політичну кризу через відставку коаліційного уряду Яценюка і призначення нового Кабінету міністрів? Очевидно, що ні. Причиною кризи влади стало невдоволення суспільства неспроможністю керівництва держави забезпечити верховенство права. Це не порожнє чи банальне поняття, до якого призвичаїлися наші слухові рецептори через демагогію і безвідповідальність наших політиків.
Основна підстава для тривалої політичної стагнації України – нездатність правоохоронної системи держави забезпечити невідворотне покарання за порушення закону. Україна залишається інкубатором для корупції. Держава продовжує жити за негласними законами зловживання службовим становищем задля власного збагачення та незаконних преференцій. Основними перепонами на шляху до революції правопорядку є вкрай неефективна і карикатурна робота Генпрокуратури, СБУ, НАБУ, судів, інших правоохоронців та новостворених допоміжних антикорупційних інституцій.
Хто саме і що саме повинно закласти основу для принципово іншої роботи правоохоронного агрегату держави? Відповідь на поверхні. Для цього потрібна політична воля глави держави, який пропонує керівників Генпрокуратури та СБУ – традиційних державних інститутів, які спрямовані на боротьбу з крупнокаліберною злочинністю, а також призначає керівника НАБУ – новоствореного спеціалізованого антикорупційного органу. Цій трійці під силу привести до тями і суддівський корпус, що залишається на сторожі старих порядків.
Антикорупційна реформа повинна зачистити майданчик для проведення масштабних реформ у всіх сферах, в тому числі і щодо зменшення корупційної складової у системі державного менеджменту. Доти, доки колективний правоохоронний Прометей під началом Президента України не почне виконувати своєї місії, держава не вирветься з минулого і не переступить поріг до майбутнього. Усі реформи умовного ідеального уряду безвідносно до прізвищ будуть дуже скромними, ситуативним і локальними починаннями, радше приємним винятком, аніж правилом. Зниження рівня корупції – це і зростання ресурсів місцевих та державного бюджетів. Інернтність і корумпованість самої правоохоронної системи – це також нездатність протистояти гібридній агресії Кремля і її «п’ятій колоні» в Україні. Навряд чи варто доводити ці очевидні аксіомі. Тож якщо Президент Порошенко не візьметься за свою антикорупційну і, водночас, історичну місію, то розв’язок кризи української влади стане можливим лише через заміну Глави держави. Якщо ж його наступник також виявиться неспроможним для розв’язання корупційної задачі, пошук виходу у нових урядах або перезавантаженнях парламенту буде марнуванням зусиль і часу. Стара система у сприятливих обставинах успішно працюватиме на самовідтворення.
Михайло БАСАРАБ, політолог
