Ідея введення в Україну міжнародного миротворчого контингенту, що мав би зупинити воєнні дії та розвести сторони протиборства, була на слуху у всіх лише 24-25 лютого. Потім, після розгортання Росією широкомасштабних операцій з метою повної й остаточної руйнації Української державності та знищення української нації, неодноразово задекларованої «кремлівськими чекістами», питання про миротворців якось само собою відпало. Потім воно спорадично виникало у вітчизняному політичному дискурсі, передусім у зв’язку з необхідністю захисту АЕС від агресивних дій росіян. Але рівень компетентності у цих дискусіях був далекий від потрібного, а часом і зовсім провальний. Так, одне начебто солідне видання надало трибуну «експерту», який заявив: «Де були миротворці, там зупинялися військові дії і одні території залишалися в одному статусі, інші в іншому. Класичний приклад з міжнародної історії – це Конго. Чому у нас два Конго? Чому саме по такій лінії? Тому що по цій лінії свого часу стали миротворці. Те саме стосується Східного Тімору».
Агов, читачі «Дня», ви зрозуміли, про що мова? «Експерт» вважає, що дві держави, у назві яких фігурує слово «Конго», утворилися з однієї тому, що по лінії поділу стали миротворці. Тоді як насправді одна з них була французькою, друга – бельгійською колонією; єдиною державою вони ніколи не були. Так, в одній із них – у т.зв. «Демократичній республіці Конго» - на зламі ХХ-ХХІ століть кілька років лютувала Велика африканська війна, жертвами якої стали 5 мільйонів людей. Але при чому тут миротворці? Ну, а Східний Тимор – це колишня португальська колонія, окупована у 1975 році Індонезією, у 1999 році туди були введені сили ООН, під прикриттям яких почалося будівництво незалежної держави, а в 2006 році там почалася громадянська війна, яку намагаються пригасити військові контингенти чотирьох держав – Австралії, Малайзії, Нової Зеландії та Португалії. Ні про який поділ Східного Тимору внаслідок уведення миротворців не йдеться…
Я навмисно навіть цей приклад, щоб показати: проблема миротворців надто часто в Україні обговорюється не так, як треба, і не тими, що треба. Утім, нікчемні чи просто мляві дискусії, які точилися тривалий час, схоже, наразі мають змінити свою тональність і напругу. «Наразі» - це після візиту британського прем’єра Бориса Джонсона до Києва і після публікації редакційної колонки в газеті The Guardian від 10 квітня, присвяченій необхідності нагальних дій Заходу з підтримки України.
Переказувати всю статтю (лейтмотивом якої є доволі нова для Заходу настанова – «Путін править за допомогою страху, тож налякайте його у відповідь») не стану, охочі можуть ознайомитися з нею на сайті газети, зверну увагу тільки на миротворчі сюжети цієї статті. Не в останню чергу тому, що ці сюжети є нестандартними для розуміння самого поняття «миротворчість». Ось що вкладають у нього автори редакційної колонки The Guardian: «По-перше, пряме втручання, щоб створити безпечний притулок в Західній Україні, де переміщені особи могли б збиратися замість того, щоб тікати за кордон. Повідомте Москву заздалегідь про місцезнаходження цього терену та його межі. Дайте чітко зрозуміти, що його (цей терен – С.Г.) захищатиме авіація НАТО та наземні війська, запрошені Києвом. По-друге, оголосіть заборону на наближення до не окупованої Одеси. Відправте військово-морські сили в міжнародні води у Чорному морі та застережіть Росію від подальших прибережних бомбардувань, інакше вона матиме справу із серйозними непередбачуваними наслідками». Ну, і в разі обстрілу російськими ракетами та артилерійськими системами цивільних об’єктів, вони «вважатимуться законними воєнними цілями НАТО».
Ось таку справді ефективну миротворчість пропонує запровадити The Guardian, причому йдеться не тільки про держави НАТО, а, як бачимо, і про наземні війська інших держав, запрошені Києвом. «Якщо Захід серйозно налаштований зупинити війну, ці та подібні їм рішучі кроки можуть бути єдиним виходом», - робить підсумок редакція знаної британської газети.
Як на мене, окреслений The Guardian варіант ефективної миротворчості міг би стати однією з головних складових приведення Путіна до тями (чи навпаки – відправки його у повністю непритомний стан) і ліквідації влади «кремлівських чекістів». Чи наважиться на такі рішучі кроки Захід – це, звісно, непросте питання. Всі держави-члени НАТО, можливо, ні, проте деякі, схоже, вже зараз не проти діяти подібним чином. Утім, чи миротворці з держав-членів НАТО – то панацея? Ні, і ще раз ні. Миротворці бувають різними. І справа тут не в їхньому мандаті й інших бюрократичних химерах. Іще раз дозволю собі процитувати т.зв. «експерта» (бо ж хтось його камлання сприймає всерйоз, і це небезпечно!): «Ще багато залежить від того, який мандат матиме місія миротворців. Фактично їхній мандат бути присутніми і мати зброю лише для самозахисту, якщо нападають на них. Але це не зброя для захисту місцевих, і не зброя, якою можуть допомогти одній зі сторін. Класичний приклад Сребрениця. Миротворці, які були присутні довкола цього міста, мали зброю. Була навіть легка артилерія і легка броньована техніка. Але вони нічого не могли зробити. Не мали мандату реагувати». Як наслідок – сербські бойовики захопили місто та вирізали там понад дев’ять тисяч боснійських мусульман чоловічої статі. А місто це перебувало у зоні безпеки ООН, за нього відповідали нідерландські миротворці…
Переконливо? Ні! «Експерт» прорікає нісенітниці. Не може мандат миротворців містити право тільки на власний самозахист. Які ж вони тоді миротворці? Та головне в іншому. 650 голландських вояків здали мирне населення на заріз й ушилися, а в розташованому неподалік селищі Жепа 79 (зверніть увагу на число!) українських миротворців послали сербського генерала Младича туди, куди нині послали «русский военный корабль» і порятували понад дев’ять тисяч жителів селища та біженців зі Сребрениці. А це означає, що миротворці бувають різними, часом – дуже різними…
На загал же ідеї, висловлені The Guardian, як на мене, мають стати предметом обговорення як експертного (без лапок) середовища в Україні, так і політиків високого рівня. Йдеться про новий погляд на дуже серйозні речі.
