Німеччина, Ізраїль та Франція відмовляються постачати Україні зброю. Чому? Причини називають різні, але, наприклад, у Німеччини їх чотири.
По-перше, важка історія, тому їм непотрібно постачати зброю в зони конфлікту. Зовні все правильно, але з деталями та практичними діями якось не дуже.
Курдам в Іраку та Сирії зброю постачали і ще в деякі гарячі точки. Ізраїлю, тут вже конфлікт – усім конфліктам конфлікт, кораблі, підводні човни та інше військове обладнання поставляли і навіть не боялися гніву арабських країн. Тут одразу пояснення – історична провина. Сперечатись про це не доводиться, але хіба тільки перед Ізраїлем?
По-друге, дуже винні німці перед росіянами. Виходить, що перед українцями, білорусами, поляками та іншими винні, але не дуже. Може, перед французами та бельгійцями про це ще якось можна говорити, хоч теж не сходяться кінці з кінцями. Дивна якась вибірковість у почутті провини.
По-третє, німці та росіяни – два народи величезної культури та відчувають взаємне тяжіння. У перших був Гете, Шиллер, Гейне, а в других – Толстой, Достоєвський і Чехов. Про їхню велич міркувати не будемо, але тут ми підходимо до реальності. Під культурною оболонкою чітко проглядається поблажливе ставлення до інших народів. Великі інтернаціоналісти Маркс і Енгельс навіть побудували теорію кволих народів. До них вони відносили майже всіх слов'ян, крім росіян, а до сильних – британців, французів і, звісно, німців. При цьому на той час держави під назвою Німеччина або не існувало, або вона була лише утворена Бісмарком. До цього на тій території існувало понад 300 князівств, королівств, вільних міст та інших утворень. Політичного поняття Німеччина не існувало, а німці у переважній більшості не відчували себе єдиним народом. Проте імперський дух процвітав.
По-четверте, комерційні та фінансові інтереси. Важливий факт, хто сперечається. Однак, коли вирішили миритися з Ізраїлем, думкою арабів знехтували і пішли на значні фінансові витрати. Начебто принципи дорожчі. Ось у разі України з принципами зовсім не так.
Тепер про Ізраїль. Там прямо заявляють, що заради України сваритися з Росією не хочуть, бо не з усіма арабськими сусідами налагодили добрі стосунки. Тому побоюються російської підтримки противників Ізраїлю.
Так до другої половини 1980-х років цілком обходилися без добрих відносин із СРСР, а тоді ж не було хороших стосунків із арабським світом, а дипломатичні зв'язки з Єгиптом та Йорданією були формальними. Тоді не боялися сваритися з СРСР, а тепер бояться блідої тіні Радянського Союзу. Вочевидь, не цього бояться, а чогось іншого, але незручно вголос говорити. Колись така зрадницька політика відгукнеться Ізраїлю, навіть не з боку України. Київ згадає та відійде убік. Як каже англійське прислів'я, one bad turn deserves another — одна погана послуга заслуговує на іншу (погану послугу).
І, зрештою, Франція. Тут взагалі немає навіть формальних обмежень для постачання зброї. Париж продає всім, якщо може отримати гроші. Ще й кредит надає. Але вічна та зрадлива політика умиротворення агресора проявляється знову і знову. Нічому Париж не навчила зрада Чехословаччині, не хотіли помирати за Данциг (Гданськ), довелося здати Париж. Самі звільнитися не змогли, а тепер платять американцям за таку допомогу махровим антиамериканізмом. Це пішло від де Голля і триває до сьогодні. Макрону плюють в обличчя в Москві, а йому все божа роса.
Без німецької, ізраїльської та французької зброї обійдемося, є в кого її отримати, але таку зраду запам'ятаємо. Париж, Берлін та Єрусалим нехай і далі пробавляються умиротворенням.
Після підписання мюнхенської угоди в жовтні 1936 року Черчилль сказав Чемберлену, що England has been offered a choice between war and shame. She has chosen shame, and will get war. Англії було запропоновано вибір між війною та безчестям. Вона обрала безчестя та отримає війну.
Чи отримають три країни війну, ми не знаємо, але вони вибрали безчестя, і жодними касками та госпіталями, хай і дуже потрібними, його не покрити.
