25 січня «Укренерго» повідомило, що запасів вугілля на складах українських теплових електростанцій станом на 25 січня знизилися до історичного мінімуму. В результаті, українське енергетичне держпідприємство не гарантує енергетичну безпеку країни. Минулого тижня під час морозів збалансувати українську енергосистему вдалося за рахунок імпорту електроенергії з Білорусі. Але, як стверджують в компанії, наростити поставки білоруської електрики вже неможливо.
А отже можемо припустити, що вихід один — купувати електрику в Росії або піти на поклон до російських бойовиків, що окупували Донбас і відновлювати поставки вугілля з окупованої території. І це при тому, що співпраця України з підприємствами, які були «націоналізовані», означатиме автоматичне визнання як окупаційних адміністрацій, так і здійсненого ними викрадення українського майна.
Маємо чергову кризу, вирішити яку, як нам натякають, можливо виключно за рахунок державних інтересів України. На тлі зовнішніх негараздів в Україні триває ще одна війна. На цей раз україно-олігархічна. Клани, чиї статки утворювалися за рахунок висмоктування державних ресурсів, схоже вирішили, що українська держава їм ні до чого. Типова для паразита поведінка — нищити рано чи пізно носія. Але не будемо поспішати звинувачувати у всьому виключно некомпетентних чиновників, або хтивих олігархів. Олігархічна вольниця — лад, який існує в Україні з часів Леоніда Кучми — не зазнав серйозних втрат за жодного українського президента. Вся справа в тому, що переважна більшість українців не усвідомлює такий порядок речей.
Роки радянщини привчили нас ненавидіти багатіїв. Але ми досі не вміємо формувати ціннісні вимоги до вітчизняних політиків та бізнесменів. В кращому випадку, українці бачать ідеальні стосунки держави та бізнесу у славнозвісному «відібрати та поділити». Саме за ці гасла виборці голосують найжвавіше. Тим часом великі гроші в цивілізованому світі передбачають неписаний контракт між суспільством та бізнесом. Що буде, якщо малий підприємець не виконає своїх соціальних зобов’язань? Він буде покараний. Тоді чому для олігархів прописані інші правила? Мова ж не йде про порушення закону. Вседозволеність кланів і є український Закон. Етика та відповідальність — їх наявність, або відсутність в державних процесах — ось причина з якої Білл Гейтс дає свідчення перед Сенатом про використання своєї соціальної мережі у недоброчесних цілях, а власники українських енергетичних монополій спокійно ставлять країну перед фактом, що вугілля немає. Що тепер доведеться або завозити його з окупованих територій, або купувати у агресора та його сателітів.
Справа не тільки у високих тарифах. Олігархічні телеканали деінтелектуалізують українців, олігархічні політ-наймити нав’язують пристосуванство у якості шляху досягнення життєвого успіху, вирощені олігархами селебріті пропагують манкуртство як єдиний можливий спосіб бути у тренді. Годинами олігархічні експерти кидаються в етерах гучними гаслами. А в цей час олігархічні парламентарі ухвалюють закони, які тільки посилюють олігархію. Чого тільки вартий прийнятий сьогодні Закон про народовладдя, тобто про референдум, який дозволяє вирішення питань загальнодержавного значення та зміни території України та відміняти вже прийняті закони. Тепер за допомогою зрежисованого опитування від президента можна скасувати Закон про мову, люстрацію, викинути з українського законодавства всі згадки про російську окупацію український територій. Але є і приємна новина. Закон про референдум не допускає розгляд законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Навіть в цей черговий крок, що наближає нас до руїни, олігархам вдалося протягнути потрібні для себе запобіжники.
Власники медіаімперій та «градообразучих підприємств» отримали дієвий засіб шантажу української держави. При найменшій нагоді вони зможуть увімкнути режим «розвалу України за народної підтримки». Але у цієї історії є і інший бік. Сили, які можуть спонукати українців переглянути територіальний устрій, скасувати будь-який закон та нівелювати український парламентаризм як явище, є вкрай цінними для Росії. Вона неодмінно захоче з ними домовитися. Тим більше, що залежність українських олігархів від Москви була закладена в сам алгоритм їх існування.
Неможливо вистояти в протистоянні з Росією, не чіпаючи олігархічні клани. Українцям потрібно навчатися вимагати не зниження тарифів, а обмеження влади та апетитів олігархів; не слів про російську агресію в президентських промовах, а жорсткої реакції на колаборацію українських бізнес-кіл з країною-агресоркою. Зміни в країні, як і шлях до перемоги, починаються із жаги до звільнення від панування будь-кого на українській землі. Але для цього потрібно спочатку розімкнути ту олігархічну пастку, яка тільки зміцнювалася, поки люди відстоювали Україну на вулицях та в окопах.
