«Україна та Росія на порозі масштабної війни», — зазначають останніми днями провідні світові мас-медіа. Разом із тим їхні аналітики й коментатори наголошують, що такої війни слід за будь-яку ціну уникнути. Занепокоєні й політичні кола Заходу. Покладаючи провину за нинішнє загострення ситуації на Кремль, вони водночас звертаються до обох сторін з настановою бути розважливими та обачними. «Байден закликав Україну і РФ до деескалації напруженості в Криму», «Могеріні про ситуацію в Криму: сторони повинні уникати ескалації», «Штайнмайєр закликав Україну і РФ утриматися від загострення ситуації», — повідомленнями такого ґатунку наповнені сайти інформагенцій.
Українські урядовці та коментатори здебільшого оцінюють ситуацію помітно стриманіше. Мовляв, у Путіна не вистачить сил для війни на двох фронтах — у Сирії та в Україні, — у нього і без війни безліч складних економічних проблем, а на додачу у «верхах» назріває незадоволення «національним лідером» — і так далі, і таке інше. Скажімо, заступник міністра у справах окупованих територій Георгій Тука в ефірі каналу «112 Україна» заявив, що Росія не готова до повномасштабної війни з Україною. Коментуючи останні події на півночі окупованого Криму, Тука висловив побоювання щодо можливих непередбачених провокацій з боку військових з обох сторін. «Щодо Криму, то я найбільше боюся, що під час цієї військової напруженості у когось із військових не витримають нерви і може статися провокація з боку тієї чи іншої сторони. Це може бути використано як мотив для подальших дій з боку РФ... До повномасштабних військових дій Росія не готова і вистачає залишків здорового глузду цього не робити. Що ж до провокаційних дій, тактичних дій з метою захопити будь-який населений пункт — це я припускаю».
Втім, є в Україні й інші оцінки ситуації. Деякі аналітики не сприймають тези про «Путіна, який застряг у Сирії», нагадуючи, що свого часу Гітлер, маючи війну з Великобританією, її домініонами та союзниками, пішов походом на СРСР. А союзна йому Японія атакувала США, ведучи затяжну війну в Китаї, та ще й наступаючи в Індокитаї та Індонезії. Та й СРСР вдерся до Афганістану, будучи по вуха зануреним у воєнні конфлікти в Африці, не кажучи вже про близькосхідний конфлікт, де воювали сотні радянських «інструкторів» і на яких витрачалися мільярди й мільярди зароблених на експорті нафти й газу доларів... А хіба Путін, цей «Гітлер і Сталін в одному флаконі», за образним висловом автора «Дня» професора Бориса Соколова, істотно відрізняється в кращий бік від своїх попередників? Хіба тим, що не будує новітнього «архіпелагу ҐУЛАҐ», воліючи займатися точковими репресіями та потужною пропагандою...
З’явився днями й аналітичний документ, підготовлений експертами Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння. В ньому, зокрема, констатується:
«Головна мета Кремля — зміна влади в Україні, що, за задумом Путіна та його поплічників, може відбутися інтенсивним або екстенсивним шляхом: через масштабну воєнну операцію або внаслідок примушення української влади провести вибори на окупованих територіях із запуском механізму реваншу в зовнішній політиці. Запустити підготовлений механізм повномасштабної війни проти України можливо у будь-який момент... Наголошуємо про наявність кількох вкрай небезпечних (пікових) дат:
День Незалежності України є особливим подразником, оскільки це свято спростовує кремлівську тезу про те, що Україна «не відбулася як держава». 25 років — термін, який доводить, що Україна існує і що це — незалежна від Росії держава, а народ України не тільки ніяк не пов’язаний з російським, а є абсолютно іншою ідентичністю.
Утім, для початку війни може бути використаний будь-який інший привід. ЦДАКР зробив висновки, що навчання «Кавказ-2016», яке розпочинається в Росії на початку вересня, може трансформуватися у військову операцію проти України і стати початком війни високої інтенсивності.
Важливими також є дати 5 вересня (коли буде проходити засідання Великої двадцятки у Китаї) та 18 вересня (парламентські вибори в РФ)».
Експерти Центру зазначають, що «в серпні склалися критично несприятливі для України зовнішньополітичні обставини», оскільки, по-перше, виборча кампанія в США вийшла на фінальну пряму, коли зовнішньополітичні акції, пов’язані з ризиком, традиційно мінімізуються, а по-друге, Європа має чимало гострих проблем, багато з яких, як вважають впливові європейські політики, можна було б ефективно вирішити з допомогою Росії. Нарешті, наближаються вибори в Держдуму РФ, а боротьба з зовнішнім ворогом, як відомо, — найкращий російський засіб мобілізації населення: «За умов успішної реалізації плану повномасштабного нападу на Україну Росією буде створено умови для ще більшого збереження культу режиму Путіна та підвищення його особистого рейтингу, незважаючи на критичне погіршення економічної ситуації в РФ». Максимальні цілі такого нападу — знищення Української держави, мінімальні — створення сухопутного коридору до Криму, зняття питання щодо «кримського мосту», прорив до Придністров’я тощо.
Експерти Центру переконані, що зараз Путін має останній шанс свавільно діяти на міжнародній арені; «в разі нездатності Путіна використати цей шанс уже до середини 2017 року ситуація як внутрішня, так і зовнішня може стати для нього гострим викликом: нова адміністрація США почне активно впливати на світову політику, стан економіки Росії вийде на пік кризи».
Із цими експертними оцінками та висновками можна погоджуватися частково чи повністю, але залишати їх поза увагою, видається, навряд чи варто. Адже режим Путіна за півтора з гаком десятиліття свого існування не раз довів свою здатність брутально порушувати міжнародні угоди, в разі потреби здійснювати криваві провокації та знищувати своїх противників, у тому числі й за кордоном, перекуповувати впливових західних політиків та експертів і залякувати значну частину громадян держав Євросоюзу катастрофічними наслідками для них у разі намагань зупинити російську агресію. Тому зараз, як ніколи, для українців має стати в пригоді максима італійського філософа Антоніо Ґрамші: бути песимістами за своїми спостереженнями, тобто брати до уваги якнайгірші варіанти розвитку ситуації, а водночас — оптимістами за своїми діями, тобто робити все можливе, щоб ці варіанти не реалізувалися.
