Почну з труїзмів.
Україні потрібен новітній «план Маршалла», тобто реальні гроші під реальні проекти, передусім у сфері малого й середнього бізнесу, а також у сфері докорінної перебудови та побудови сучасної інфраструктури. Ініціатором створення такого масштабного (50 млрд євро впродовж десяти років) проекту став колишній прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс, і він уже був представлений у литовському Сеймі та послам держав ЄС.
Про все це уже писав «День», доконечну потребу України у вкрай терміновій підтримці реальної економіки (а не лише фінансової стабільності) не раз аргументували поважні експерти, як вітчизняні, так і західні. Бо ж ідеться не просто про економічну, а про економічно-політичну підтримку, що має на меті завдяки піднесенню економіки та відчутному підвищенню добробуту населення звести до мінімуму вплив Кремля та прихід до влади популістських сил. Власне, такі ж цілі переслідував і класичний «план Маршалла» у повоєнні роки, коли без нього значна частина держав Західної Європи загрузла би в соціально-економічних проблемах, а виборці, спокушені примарою простих рішень та кремлівською пропагандистською машиною, могли б підтримати комуністів та інші популістські партії, контрольовані з Москви.
Але не забуваймо, ще до «плану Маршалла», проголошеного 5 червня 1947 року і запровадженого в дію з 1948 року, з’явився й почав працювати «план Трумена», призначений спеціально для країн, які стали або можуть стати жертвами радянської агресії. Його необхідність та основні риси розкрив президент США Трумен у програмній промові перед Конгресом 12 березня 1947 року, назвавши такими жертвами Грецію та Туреччину.
Промова ця складалася із двох частин: концептуальної, яка здобула назву «доктрини Трумена» й торкалася проблем підтримки Сполученими Штатами демократії та протидії тоталітаризму по всьому світу, — та конкретно-прагматичної, присвяченої екстреній підтримці Греції й Туреччині, щоб вони не виявились жертвами сталінської агресії. Це і був «план Трумена» для цих двох держав.
У концептуальному плані президент Трумен окреслив принципи, які невдовзі лягли в основу «плану Маршалла»: «На даний момент майже кожна нація у світі має вибрати між альтернативними способами життя. Вибір занадто часто далеко не вільний. Один спосіб життя ґрунтується на волі більшості й вирізняється вільними демократичними установами, вільними виборами, гарантіями свободи особистості, свободи слова, релігії та свободи від політичного утиску. Другий спосіб життя побудований на бажанні меншості, насильно накладеному на більшість. Він вирізняється терором та утиском, керованою пресою та придушенням особистих свобод. Я вважаю, що Сполучені Штати мають підтримувати вільні народи, які чинять опір агресії озброєної меншості або зовнішньому тиску. Я вважаю, що ми повинні допомогти у звільненні народів, щоб вони самі могли вирішувати свою власну долю. Я вважаю, що наша допомога має бути передусім економічною та фінансовою, яка призведе до економічної стабільності і таким чином зробить свій вплив на політичні процеси... Ми не можемо дозволити зміни в рівновазі сил на порушення Статуту Організації Об’єднаних Націй такими методами, як примус або агресія».
Актуально звучить, чи не так?
Коли вести мову конкретно про Грецію і Туреччину, то нагадаю, що Сталін у ті роки ініціював спробу захоплення влади в Греції комуністичними збройними формуваннями, які базувалися в Албанії, Югославії та Болгарії і мали щедру допомогу від Москви. Розгорнулася справжня «гібридна війна», в якій СРСР забезпечував своїх грецьких сателітів, крім боєприпасів, грошей і командних кадрів, ще й потужною пропагандистською підтримкою по всьому світу.
Трумен аж ніяк не ідеалізував уряди держав, які мали одержати допомогу. Ось як він охарактеризував грецьку владу: «»Грецький уряд працював в атмосфері хаосу й екстремізму. Він робив помилки. Надання допомоги цій країні не означає, що Сполучені Штати потуратимуть усьому, що грецький уряд зробив або зробить. Ми засуджували в минулому і засуджуємо тепер будь-які екстремістські заходи стосовно інакомислячих і закликаємо до більшої терпимості... Уряд Греції не ідеальний. Однак він представляє 85% членів грецького парламенту, які були обрані на виборах торік. Іноземні спостерігачі, включаючи 692 американських, зійшлися на думці, що ці вибори були дійсним волевиявленням народу Греції».
А ситуація в країні була воістину катастрофічною: «У Греції сьогодні немає капіталів, щоб фінансувати імпорт тих товарів, які є життєво важливими. Країна відчайдушно потребує фінансової та економічної допомоги, щоб відновити закупівлі їжі, одягу, палива і насіння, які вкрай необхідні для прожитку й життєвих потреб її людей і доступні лише з-за кордону... Самому існуванню Грецької держави сьогодні загрожують терористичні дії кількох тисяч озброєних партизанів, очолюваних комуністами, які кидають виклик владі уряду в багатьох районах країни, особливо на північному кордоні... Грецький уряд не здатен упоратися з ситуацією. Грецька армія невелика й погано екіпірована. Вона потребує постачання та озброєння для того, щоб відновити владу уряду над всією територією Греції. Сполучені Штати зобов’язані надати Греції цю допомогу».
І знов-таки, дуже знайомі та актуальні речі, чи не так?
Що ж до Туреччини, то вона, за словами Трумена, потребувала негайної допомоги задля «проведення модернізації країни, необхідної для збереження національної територіальної цілісності». Бо якраз у ті роки Сталін поставив на мені здійснити давню мрію російських імператорів — захопити Константинополь та протоки Босфор і Дарданелли. Він намагався домовитись про це з Гітлером, а потім — із Черчіллем та Рузвельтом. Але йому відмовили, і він вирішив діяти самостійно, тож над Туреччиною нависла реальна загроза радянського вторгнення.
«Якщо ми виявимось не в змозі допомогти Греції й Туреччині в цей фатальний час, то це матиме далекосяжні наслідки для Заходу, так само як і для Сходу», — рішуче наголосив Трумен, і допомога була надана. При цьому фінансова її частина (400 млн доларів, тобто 4,2 млрд за нинішніми мірками впродовж року) мала вигляд не кредитів, а не призначених для повернення грантів. Ці країни отримали також допомогу у вигляді товарів, устаткування, зброї та медикаментів. А ще на прохання Трумена Конгрес санкціонував відправку інструкторів і фахівців — як цивільних, так і військових, і надав кошти, необхідні для навчання добірного грецького й турецького персоналу. У підсумку вчасно надана значна допомога зупинила агресивні дії Кремля.
А тепер запитання: хіба і це не корелює із сучасністю, із ситуацією не лише в Україні, а й, скажімо, в Молдові, де Кремль контролює придністровський анклав і щосили намагається поставити всі владні органи під свій контроль?
Отож, видається, перед запровадженням новітнього «плану Маршалла» для України потрібно реалізувати той чи інший сучасний варіант «плану Трумена» і для України, і для Молдови. Бо на початку потрібні — впродовж року-двох — екстраординарні заходи зі зміцнення збройних сил, держапарату і задоволення нагальних потреб населення, а тоді вже можна запроваджувати далекосяжні програми соціально-економічного розвитку.
