Ми знайомилися із креативним сектором Естонії за допомогою Рагнара Сііла (який тепер працює в програмі «Культура і креативність» Східного партнерства). Два роки тому з колегами з конгрессу активістів культури я мав нагоду відвідати центр E-Estonia, який поширює досвід цифрового урядування у цій балтійській країні. Нам багато і натхненно розповідали про цифровий паспорт, про вибори за допомогою онлайн голосування, яке практично неможливо сфальшувати, про уряд, який працює без жодного папірця на столі, про резервну базу даних усієї інформації і документів, які мають важливу роль життєдіяльності суспільства, тощо, тощо. Нам показували слайди, що повідомляли про 92 % естонських підприємства, які станом на 2014 рік використовувало e-урядування та про 100 % підключених до інтернету шкіл та організацій публічного сектору, а мені згадалося історії про Київський інститут кібернетики, де створили одну з найперших у котинентальній Європі ЕОМ та про систему ОГАС, розроблену академіком Віктором Глушковим для комплексного управління «народним господарством». Чи були у мене тоді підстави гордо заявити, що українські кібернетики випередили Естонію як мінімум на 40 років у технологіях електронного урядування і штучного інтелекту, хоча і залишилися в ролі невизнаних геніїв?
Але спершу коротко про систему ОГАС, яку Віктор Глушков називав «справою усього життя». Цій темі присвячено статтю у вікіпедії, кілька документальних фільмів (які тепер можна знайти на YouTube), десяток статей та монографія. Досить детально перипетії цієї грандіозної, без перебільшення, програми описали Віра Глушкової та Сергій Жабін у тексті «История проекта построения информационного общества», який вони оприлюднили у журналі соціальної критики «Спільне/Commons» у вересні минулого року. (До речі, у серпні 2013-го в журналі «Маршрут №1» з темою «Українці, які змінили Світ…» вийшло велике інтерв’ю з Вірою Глушковою, де вона докладно розповіла про основні проекти батька – «День»).
Отже ОГАС (від «Общегосударственная система автоматизированная система) – це проект системи автоматизованого управління економікою СРСР, в якій послідовні ланцюжки обчислювальних центрів мали з’єднати кожне підприємства з Автоматизованою системи планових розрахунків на рівні Держплану СРСР. Це була матрична система, що передбачала перетин як галузевої, так і регіональної інтеграції. Важливий моменту виконанні функцій ОГАС полягав у тому, що теоретичною основою функциональної структури ОГАС була система економічно-математичних моделей – зауважують Віра Глушкова та Сергій Жабін.
В дусі логіки повсюдного регулювання система мала охоплювати не лише виробництво, але побутову сферу, включаючи автоматизацію комунальних послуг, медичного обліку. Пропонувалося, зокрема, повністю перейти на безготівкову форму у видачі заробітної платні та розрахунку за товари. Глушков в одному з інтерв’ю навіть висловився, про те, щокарбованецьзароблений на виробництвімає «важити» більше, ніж аналогічна сума, зароблена на спекуляціях. Ну і стосувалося це, звісно, придбання дефіцитних товарів.
Перший передескізний проект мережі обчислювальних був підготований ще 1964 р. Віктором Глушков відштовхувався від розробок військового кібернетика Анатолія Китова, який по суті першим висловив ідею автоматизації господарства. Адже в армії такі системи вже працювали для управління ракетами. Якби тодішні очільник держави справді хотіли б зберегти «єдиний і могутній» союз «братніх народів», вони мали би ухопитися за пропозиції кібернетиків руками і ногами. ОГАС був побудований цілком у дусі планової економіки і централізованої логіки управління. Втім, цього не сталося (можливо на щастя).Кремлівський ареопаг вбачав у освіченому абсолютизмі обчислюваних машин загрозу своїй владі і не бажали відмовлятися від ручного керування господарством, прирікаючи його на виснаження «п’ятирічками у три роки». Китов закінчив не надто оптимістично як для свого часу: його ідеї не лише не взяли до уваги в Кремлі, але виключили з партії і «попросили» з армії. Втім, Глушкова це не зупинило.Техніко-економічне обґрунтування було готове 1973 і подане на розгляд ЦК. Там сказали, що система вартістю 20 млн. тодішніх карбованців надто дороге і складне задоволення, а те, що вона може зекономити 100 млн. за підсумками п’ятирічки, це ще «хто його знає». В результаті почалися безкінечні «доопрацювання» в результаті яких 1980 р. з’явився ескізний проект під яким Віктор Глушков відмовився ставити свій підпис, хоча й залишався його науковим керівником.
Хоча поки марудні погодження «на горі» тривали підприємливий Академік успішно втілював пілотні проекти з автоматизації. Один з них відбувся на львівському заводі «Електрон», який випускав телевізори. До речі підприємство проіснувало до кінця 1990-х поки не було поглинуто дерибаном та інтелектуальної неспроможністю до оновлення. Певне наймасштабніший проект зі смартифікації (як би ми тепер сказали) був реалізований у агросфері Болгарії. Система охопила різні процеси від вирощування до транспортування врожаю.
Але повертаючись до дилеми, з якою я стикнувся, коли естонські колеги демонстрували свою систему електронного урядування – так варто нам вести мову, що українські кібернетики випередили усю планету? Персонально Глушков, безумовно був геніальним розробником. Недарма IBM настійливо кликали його до себе. Але як жива людина Віктор Михайлович мав адаптуватися до свого середовища, а воно було токсичним і механістичним по суті.
Досвід країн, що стали лідерами четвертої промислової революції говорить, що розумні машини і власне, штучний інтелект, розвивається там, де є середовище, дружнє до талантів, там де формуються екосистеми, а не режими. Згаданий IBM 2011 року презентував когнітивну обчислювальну мікросхему SyNAPSE, що створення за моделюю роботи клітин головного мозку – звідси і назва. Нейромережі, утворені тисячами комп’ютерів з когнітивними мікросхемами здатні до глибинного навчання (deepmachinelearning). Саме такі утворення змішують хвилюватися за свої робочі місця юристів, офіс-менеджерів, і навіть спортивних журналістів. Світ стрімко змінюється і всі закриті системи не здатні до адаптації і внутрішнього розвитку, йдуть з арени, як це сталося свого часу з СРСР, який не врятувала геніальна розробка Віктора Глушкова. Повертаючись до Естонії – тут не лише «цифра», але креативні кластери з інкубаторами, коворкінгами, культура публічних просторів і саморганізація спільнот.
Ну а нам слід, нарешті, відпустити історію. І замість «пишатися» її героями будувати живі мережі, брати на себе амбітні виклики і пропонувати їх рішення не забуваючи про зворотній зв’язок.
Микола СКИБА, експерт Українського інституту майбутнього, спеціально для «Дня»
