Інформаційні повідомлення про внесення до Верховної Ради проекту Закону про державний бюджет на 2016 рік, розробленого на базі податкової реформи Міністерства фінансів, містили мажорні ноти. Мовляв, наступного року почнеться економічне зростання, будуть підвищені життєві стандарти, помітно зросте прожитковий мінімум. Все це була не журналістська самодіяльність — аранжувальники мажорної тональності вочевидь представляли урядові структури.
Наголошувалося, що проект бюджету-2016 передбачає поетапне підвищення мінімальної заробітної плати: з 1 січня — 1378 гривень, із 1 травня — 1450 гривень (+5,2%), з 1 грудня — 1550 гривень (+6,9%). А прожитковий мінімум становитиме в середньому на одну особу з 1 січня — 1330 гривень, із 1 травня — 1399 гривень (+5,2%), із 1 грудня — 1496 гривень (+6,9%). Таким чином, робили висновок «аранжувальники мажору», прожитковий мінімум та мінімальна зарплата 2016 року в розрахунку грудень до грудня попереднього року зростуть на 12,1%. Не вистачало тільки вигуків: «Ура!» та «Слава!», бо вже зараз середня зарплата в Україні зросла на 189 гривень...
Цікаво, на кого все те розраховано — подані в такій тональності повідомлення про мінімально можливі в силу загальної економічної ситуації компенсації падіння життєвого рівня населення? Невже ж хтось «нагорі» вважає, що люди не бачать реальності та не знають про заплановані на 2016 рік чергові масштабні підвищення тарифів, прогнозовану достатньо високу інфляцію та неминучі цінові стрибки? Ба більше: багато хто пам’ятає менш мажорний виступ міністра фінансів Наталії Яресько у Верховній Раді на початку листопада, коли вона заявила, що соціальні стандарти 2016 року буде підвищено на 12% відповідно до прогнозованого рівня інфляції, не більше. Хоча вона також застосувала невідповідний термін: яке там «підвищення», коли йдеться лише про часткову компенсацію падіння цих стандартів?
А ще в проекті закладено зростання українського ВВП на 2% — мовляв, маємо одужання економіки та початок змін на краще у житті народу...
Насправді все це виглядає не більш, як дешевим популізмом, який може мати дорогу політичну ціну. Тут не треба бути фахівцем із макроекономіки, достатньо відстежувати історичні процеси ХХ століття, щоб дійти однозначного висновку: у влади не вийде, щоб одразу ж економічна стабілізація та початок зростання ВВП позитивно відбилися на житті основної маси населення. Потрібен якийсь час — більший чи менший (скажімо, у випадку польських реформ, які вважаються класичними — не надто значний). Ба більше: ця маса за інерцією чи від впливом зовнішніх обставин може продовжувати зубожіти, і це позначиться на долі реформ і самих реформаторів, як-от у Грузії.
Потрібна чесна і розважлива розмова із суспільством з боку влади. Без термінів «зростання» та «підвищення». Чи наважаться на неї чинні урядовці, чи знову підуть шляхом окозамилювання? Адже суспільство розуміє, що будь-який новий путінський удар на сході країни радикально змінить економічні перспективи. То чому б відверто не розповісти про варіанти та можливості національної економіки та влади в наступному році? Без жодних красивих слів, без жодного дешевого популізму, який може так дорого коштувати...
