Схоже, ФСБ Росії серйозно взялася використовувати боротьбу з педофілами як дієву зброю боротьби проти правозахисників і тих, хто перешкоджає зміні історичної пам’яті народу у бажаному для влади напрямі. Слідом за істориком Юрієм Дмитрієвим, який відкрив російській і світовій громадськості зловісні таємниці карельського урочища Сандармох як місця масових розстрілів, що проводилися НКВС у період Великого терору, та й раніше, заарештований на два місяці друг і соратник Юрія Дмитрієва, 65-річний Сергій Колтирін — директор Медвежогорського музею, колишній шкільний вчитель і заступник голови Карельського республіканського відділення Правозахисного центру «Меморіалу».
Що характерно, і Дмитрієва, і Колтиріна звинувачують за статтею про педофілію. І якщо у випадку з Дмитрієвим аргументи звинувачення виглядають поки що досить хистко, щодо Колтиріна, судячи з усього, ФСБ провела грунтовнішу роботу. Зараз обставини його справи виглядають так. Колтиріна і його друга, 39-річного Євгенія Носова, колишнього моряка з Североморська, звинувачують у розпусних діях щодо 13-річного підлітка, здійснених у вересні цього року. За частиною 4 ст. 135 КК РФ (здійснення розпусних дій щодо неповнолітнього групою осіб) їм загрожує до 15 років позбавлення волі.
Директор музею, судячи з усього, передчував свій арешт. Наприкінці серпня 2018 року він заявив петербурзькому інтернет-виданню «Фонтанка», що «боїться долі Дмитрієва». За деякими даними, Колтирін уже написав зізнання. Із цього приводу прокремлівські ЗМІ здійняли галас, стверджуючи, що нібито якщо не всі, то багато російських правозахисників і керівники «Меморіалу» — педофіли. Газета «Завтра», наприклад, з неприхованою радістю подала заголовок статті «Неполживый (!?) правозащитник, историк-десталинизатор признался в гомосексуальной педофилии». Карельське інформагентство «Республика» з посиланням на джерело в правоохоронних органах уточнило, що Колтирін нібито «розбещував 13-річного хлопчика протягом року» і що зараз жертві вже 14 років. Газета «Взгляд» натякає, що «одним злочинним епізодом справа навряд чи обмежиться». І прямо інкримінує директорові музею, що він, будучи куратором розкопок в урочищі Сандармох, зокрема останніх, які проводило Російське війського-історичне товариство, «категорично відкидав думку реальних істориків про те, що в Сандармосі могли бути поховання радянських військовополонених, убитих фінами», і «наполягав, що в урочищі містяться лише розстрільні ями політичних в’язнів».
Особливо розчулює тут вираз «реальні історики». Ну, просто реальні хлопці. А його друга Юрія Дмитрієва це видання іменує «самопроголошеним» істориком. Ймовірно, як вважають прокремлівські публіцисти, визнання людини істориком — це, як дипломатичне визнання нової держави іншими державами. Тим часом, іще Михайло Булгаков казав, що визнання людини письменником залежить не від наявності у неї членського квитка, а лише від якості створених нею текстів. І так само істориком людина стає не тому, що має диплом історика, а лише тому, що проводить значимі історичні дослідження й робить відкриття у сфері історії. А і Дмитрієв, і Колтирін уже не одне десятиліття досліджують урочище Сандармох і зробили там чимало міжнародно визнаних відкриттів. Але колеги й знайомі вважали Колтиріна приреченим уже в лютому 2018 року, коли він на круглому столі в Медвежогорську аргументовано висловлювався проти версії про те, що в Сандармосі могли бути поховані вбиті фінами радянські військовополонені.
Навколишні думали, що справа обмежиться зняттям з посади директора, а аж ніяк не арештом за дуже неприємною в місцях не настільки віддалених статтею. Колтирін останні тижні на волі був дуже обережним, у серпні 2018 року за наполегливою рекомендацією начальства вперше не відвідав пам’ятні заходи в Сандармосі й просив журналістів, які висвітлювали вересневі розкопки РВІТ, не цитувати його. Пітерська журналістка Олена Типікіна теж пообіцяла Колтиріну не розповідати про те, що побачила під час розкопок у Сандармосі, але після арешту директора визнала за необхідне оприлюднити свою розповідь: «О пів на восьму вечора, коли вони менше всього чекали побачити кого-небудь, коли життя в Сандармосі зупиняється й відвідувачів там немає, коли вони думали, що Колтирін виїхав, ми повернулися. І побачили варварське розграбування могили. Посеред Сандармоха, я з легкістю пізнаю це місце, просто навпроти грузинського меморіалу, була розкрита могила. Вони розгрібали ці ями, набиваючи відра й кишені тим, що вони звідти витягли. Без викладки, без наукової роботи, без ідентифікації шматочків — вони нічого не викладали, нічого не підписували, без фотопротоколу. І коли вони побачили Колтиріна, то змінилися на обличчях. Сергій Іванович тоді попросив мене: «Я дуже прошу вас. Зараз над Сандармохом збираються дуже незрозумілі для мене хмари. Я вас попрошу за кілька місяців це опублікувати, не просто зараз, бо якесь дуже дивне напруження, я дуже боюся за долю Сандармоха». Він казав: «Щось дуже дивне. Мені кажуть, закрий рота і сиди тихо, щоб тебе чути не було. Тихіше за мишу». Він отримував такі попередження».
Що ж, тепер директорові заткнули рот, заарештувавши за педофільською статтею, хорошою для сторони звинувачення тим, що процес буде закритим. Зауважу, що такі справи дуже часто створюються органами безпеки за допомогою провокацій, коли до майбутнього фігуранта справи підсилається неповнолітня коханка або коханець, які видають себе за повнолітніх, і все, що відбувається, незрідка записується. Характерно, що інкримінований Колтиріну епізод стався у вересні, ймовірно, одразу після закінчення розкопок РВІТ, що ще більше посилює підозри в провокації. Характерно, що з’явлення із зізнанням директор написав тоді, коли у нього був лише призначений адвокат (а такі адвокати зазвичай активно співпрацюють зі слідством). Не виключено, що коли у справу увійде адвокат Віктор Ануфрієв, який погодився захищати Колтиріна і незабаром має приїхати до Медвежогорська, у справі стануться якісь зміни. Але в будь-якому разі показово, що у боротьбі з чесними істориками ФСБ використовує ті самі прийоми, що й у боротьбі з позасистемною політичною опозицією, не гребуючи нічим. Це свідчить про те, що нинішня російська влада історичну правду, чи то щодо Другої світової війни, чи то щодо репресій 1930-х років, вважає настільки ж небезпечною для себе, як і політичну боротьбу за демократичні свободи.
Але навіть якщо станеться найгірше, й виявиться, що Дмитрієв і Колтирін дійсно винні у педофілії (хоча тут великою є ймовірність, що процес доведеться фальсифікувати), це зовсім не означатиме, що у Сандармосі не проводили масових розстрілів невинних кати НКВС і що там поховані жертви міфічних розстрілів радянських військовополонених.
