Дональд Трамп, який йде, виголошує перед своїми фанатами: «Ви що, хочете комунізму!» Коли треба соціалізувати державу, праві завжди дістають цю фразу зі старих запасів часів холодної війни. Страшилка комунізму діє безвідмовно. За нею одразу виникають образи Сталіна, Мао, Чаушеску, Пол Пота... І, звісно, щойно фармацевтичні компанії почнуть продавати вакцину проти корони з низькою рентабельністю, а будівельні й фінансові продешевлять з іпотекою — миттєво привид, випущений Карлом Марксом у Європі, увірветься і в американський дім. Так думає Трапм і його брати по розуму, не допускаючи, що між право— та ліворадикальними курсами США та Китаю є ще скандинавська золота середина.
Ототожнювати боротьбу за демократію з комунізмом, як це роблять республіканці у США, або з фашизмом, як це роблять кремлівські єдинороси — улюблене заняття жирних котів. Таких чимало й у нас. Зазвичай вони очолюють монопольні корпорації і, тримаючи в руках левову частку фінансів країни, пояснюють нам, як аморфна, безлика істота під назвою «ринок» вирішить усі наші проблеми. Що не заважає цим же корпораціям отримувати від держави величезні субсидії й вигідні кредити. Хрестоматійні приклади з компаніями Google, Аpple, Tesla, які стали глобальними монополістами завдяки не стільки генію своїх засновників, скільки величезним фінансовим вливанням від Пентагону й уряду США. Те саме відбувається зараз з фармацевтичними компаніями, яким бюджети різних країн відстібають сотні й мільярди доларів на розробку вакцини проти корони, але не завадять продавати її за нечуваними цінами. Про нашу країну годі й казати. Бідний український платник податків щедріший за американського. Ми відшкодовуємо власникам банків збитки від їхніх махінацій, кредитуємо шахти й заводи, агробізнес і енергетику, великодушно списуючи всі борги за принципом, хто більше бере, тому більше прощається. Ми вже готові до майбутнього збагачення аптечних трейдерів, які завезуть до нас рятівні вакцини з прекрасною капіталістичною маржею. Адже головне, не дати розмножитися соціалістичній заразі в тілі багатостраждальної «лібертаріанської» держави.
Українці бояться комунізму більше за американців. На відміну від них, ми, обпікшись на окропі марксизму-ленінізму, сильніше дуємо на будь-яку соціалістичну воду. Нам страшний привид СРСР, що обіцяє загальну бідність і національну покірність північному суверену. Але страх поганий союзник роздумів. Адже ідеологія не перетворює ніч на день, і кури несуть однакові яйця, що за КПРС, що за інших народних слуг. Тут бажано відокремлювати матеріальні зерна від полови фікс-ідей. Чому толерантний до розвиненого соціалізму простий хлопець з українського села міг здобути освіту і стати великою людиною в тій системі? І чому такий же простий хлопець з такого ж села, прихильний до національної ідеї, не може піднятися нагору в цій системі? У чому причина? Які шлагбауми опустилися перед обличчям покоління, народженого без батькових срібних ложечок у роті? Мабуть, справа тут не в ідеології, а в законах і правилах, притаманних технології державного будівництва. Ідеологія може бути хибною, а технологія нормальною. Тут немає протиріч. Вони виникають, коли залізницями керують журналісти, вишибали визначають порядок роботи сесій, внучки по знайомству влаштовують своїх дідусів на дипломатичну роботу, а вороги держави отримують від неї нагороди.
Ми називаємо свою систему олігархічною, маючи на увазі під нею п’ять-сім сімей, що заволоділи фінансами і владою в Україні. Сталося це за чверть століття боротьби з комуністичною спадщиною, яка знищила разом з її ідеологією ідею народовладдя. Але й олігархії настає кінець, що показали нещодавні вибори до місцевої влади. У кожній області утворився свій список багатих і впливових людей. Ми стали сеньорією, тобто м’якою формою автократії, що існувала у Флоренції XIV століття. При такій системі влада належить власникам професійних корпорацій (пріорам). Нафта і газ, електрика і хліб, кури і ліс, спирт і земля, будівництва та телебачення, закони і депутати визначаються тільки в конфліктах і примиреннях пріорів.
Комунізм — жахлива глава в історії людства, що залишилася нам для вивчення й настанови. Але боротися людству доведеться не з ним, а з правим курсом абсолютизму сучасних корпорацій, які мають намір перетворити держави на інструмент нарощування своєї влади і своїх капіталів.
